Мирослава з Тарасом познайомилася ще в студентські роки. Після навчання вони пішли працювати на одну роботу.
Одружилися, а невдовзі в них появився син. Молода сім’я жила добре, в достатку, та навіть більше. Вони ще й родичам допомагали. Раз у рік вони мали відпустку, в яку старалися з’їздити всією сім’єю. От і під час однієї з них, коли вони на своєму автомобілі їхали на море, то зупинились на заправці.
Там до них підійшов малий хлопчик, який протирав водіям скло автомобілів. Тарас побачив його і зрозумів, що цей хлопчина не через легке життя тут.
Він сказав до Мирослави щоб та пішла і купила їжу та водичку. Вони покликала хлопчика до себе, жінка на капоті машини розклала їжу та сказала до хлопчика, щоб він пригощався. Кирилко, так звали його, одразу соромився але потім жадібно накинувся на їжу. Чоловік з жінкою дивилися на нього і чекали коли хлопчина вже нарешті втамує свій голод.
Після цього вони його розпитувати, що в нього сталося що він тут робить?
-Моєї життєлюбної матері раптово не стало, я й до цього часу не можу повірити у це.
Але й до того він не мав нормальної сім’ї. Бо мати полюбляла оковиту і своїх друзів а про хлопця вона взагалі не думала.
Коли він залишився сам з вітчимом, який не дуже до нього добре відносився, то вирішив взагалі жити сам і заробляти гроші.
На щастя власник заправки виявився доброю людиною і дозволив йому тут підробляти. А ще малий Кирилко ночує в в окремому приміщенні для працівників.
Та як пара їхала на відпочинок, то вони сказали до хлопчика, що коли будуть повертатися, то заїдуть знову сюди і привезуть йому одяг взуття та все необхідне для школи, щоб той нарешті міг піти та навчатися. Кирилко звісно не дуже вірив словам незнайомих людей, однак все ж щиро подякував їм і сказав що буде чекати. І справді через місяць Мирослава та Тарас поверталися з відпустки.
Вони по дорозі назад і справді накупили все необхідне. Та на жаль вони хлопчика не застали. Працівники кафе на заправці сказали їм що він вже не появляється більше двох тижнів. Мирослава дуже хвилювалася, адже її як матір, зовсім була небайдужа доля цього хлопчини. Вона навіть для нього купила срібний ланцюжок з образком, щоб був для нього наче оберіг.
Порадившись чоловіком вони вирішили залишити всі речі у у адміністрації кафе. І попрохали їх, що якщо Кирилко повернеться то вони хай йому все віддадуть а їм подзвонять і скажуть.
Та так час ішов роки минали але ніхто їм так і не подзвонив, чи появився Кирилко. Подружжя вже жаліло, що тоді його одразу не взяли з собою. Останні роки вони вже їздили на відпочинок потягом або літали літаком. Але цей рік вони вирішили знову згадати молодість і поїхати на автомобілі.
І коли вони знову приїхали на ту саму заправку то з сумом згадували за малого Кирилка. І тут Мирослава побачила як під’їхало дороге авто а а з нього вийшов молодий хлопець і з радості та несподіванки аж вигукнула: “Тарасе дивися, це ж наш Кирилко”.
Чоловік не міг повірити і сказав, що жінка помилилась. Але вона швидко вийшла з авто і побігла до хлопця. А це і справді виявився Кирил, йому вже на цей час було 19 років.
Він теж впізнав Мирославу і Тараса. Разом вони пішли до кафе, де як виявилося він тепер власником був. Хлопець розповів, все що з ним трапилось і куди він був пропав.
Виявляється сусіди були визвали соціальні служби, його відправили були до дитячого будинку. Але він там довго не міг жити, втік і знову повернувся на заправку.
Де до нього вже всі дуже звикли, а особливо власник, який залишився сам, дружини його не стало, а доросла донька виїхала за кордон.
Він і вирішив Кирилка взяти до себе, а коли чоловіка не стало, то то весь бізнес перейшов до хлопця, та як доньці це було нецікаво.
Хлопець ще розповів що йому все-таки передали всі речі, які вони йому залишили. Він розстібнув сорочку і показав що в нього на шиї красується той самий ланцюжок з образком, який купила Мирослава для нього. Він для нього став справжнім оберегом, хлопець ще раз обняв жінку і подякував її.
Вони обмінялися номерами телефонів і домовилися частіше зустрічатися. Ось така історія, про те як чужі люди стають найближчими, і навіть через багато років все ж зустрічається.
Дорогі наші читачі ви часто зустрічали в житті чи знали таких людей з великим серцем та безмежним милосердям? Пишіть нам, діліться своїми враженнями та коментарями.
Автор: Галина Червона
