Миколина мама через годину уже була в гуртожитку, де при всіх продовжила скандал, а на завершення кинулася зривати з вух дівчини сережки, які їй подарував коханий. Ой, леле, як же тоді бідолашній Томі було соромно! І перед дівчатами, і перед батьками, які вже знали про ту заяву і готувалися до весілля

Тамара спустилася до парковки й, поклавши сумочку і папку з документами на пасажирське сидіння, сіла за кермо та поїхала до супермаркету.

– І ось цей торт, будь ласка, – мовила продавчині, набравши повну корзинку усіляких ласощів.

Завтра субота, і вони з чоловіком планували відвезти дітей до батьків. Нехай у селі і відпочинуть від міського шуму, і бабусі-дідусеві допоможуть трішки по господарству.

Тепер пакети з усілякими смаколиками і коробку з тортом жінка ледве несла до автомобіля.

– Тома, ти? – вона якраз поставила покупки в багажник, як раптом почула позаду себе голос, який видався їй до болю знайомим. Проте вірити в те, що біля неї стоїть Микола, вона якусь мить не наважувалася. – Я бачив, як ти йшла на закупи. Одразу впізнав. А ти ще кращою стала.

Повернувшись, Тамара побачила Миколу. Так, перед нею стояло її перше кохання. Ой, леле, як же воно, чи то пак він змінився! Дивилася – і очам своїм не вірила. Невже це той самий Микола, який чекав її після закінчення пар в університеті з трояндами в руках і шоколадом?! Невже це той самий, хто став її першим чоловіком, який клявся у вічному коханні і обіцяв перетворити її життя на казку?! Невже цей чоловік, якого наче штормом потріпало життя, є її колись коханим Миколою?!

Якусь мить вони обоє дивилися одне одному у вічі. Микола був одягнений в шмаття, придбане явно у гуманітарці. До того ж у плямах, а подекуди – ще й дірках. Заросле обличчя не один день не «бачило» станка для гоління. А в очах – злість на весь білий світ.

– Чого дивишся, наче вперше бачиш? – не витримав він і відвів погляд. – Здивована, що побачила мене такого? Це ти винна у тому, що моє життя так і не склалося.

– Я? – не могла стримати здивування Тамара. – Та що ти таке говориш? Хіба забувся про ту зустріч, яку мені влаштувала твоя мама, коли дізналася про те, що ми подали до РАЦСу заяву?

– Ет, знайшла, що згадувати, – дихнув перегаром Микола. – Коли то було… Мама он уже чотири роки як паралізована.

– А Віта? – не витримала Тамара. – Ви ж одружилися після…

– Одружилися, – ствердно хитнув головою чоловік. – А через пів року розійшлися. Вона мені потім дитину народила. І захотіла частину житла відсудити. Почалися суди, мама сказала, що дочка не від мене. Експертизу робили. А коли вона підтвердила моє батьківство і Віта виграла суд, то мамі стало зле… Ну, і нехай забрали вони у нас частку майна, Віта охумутала мужика, який її дитину донькою називає, та все одно Віта не щаслива. Важку хворобу у неї підозрюють. Нестане її скоро.

Від почутого Тамара відсахнулася. Сказавши щось на прощання, поспішно сіла за кермо і поїхала геть. В пам’яті знову зринули картини того дня. Той день пам’ятала дуже добре. І це притім, що відтоді минуло десять років. Вона тоді саме закінчувала університет і готувалася захищати магістерську роботу. А паралельно – бігала на побачення до Миколи. Вони зустрічалися відтоді, як вона стала студенткою і в той день, коли вона захистила на відмінно роботу, вони подали до РАЦСу заяву.

– Через місяць ти будеш моя, – шепотів щасливий хлопець. – Навіки і лише моя! А згодом народяться у нас діточки – син і донечка, і…

Щастю дівчини, здавалося, не було меж. Щоправда, тривало воно лише декілька годин.

– Ти що оце собі надумала? – уже вечоріло, коли у слухавці мобільного почула голос майбутньої свекрухи. – Вирішила охомутати Миколу і залишитися в місті, щоб не вертатися до свого задрипаного села? Ти, задрипанко із глухого села, навіть і не мрій про мого сина! Ач, що надумала! Ти на себе поглянь – хто ти, що у тебе є…

– Так чому ж ви не сказали відразу, що я вам як невістка не підходжу? – плачучи, запитала дівчина. – Навіщо ж ми усі п’ять років зустрічалися, якщо ви з самого початку мене не хотіли?

– Ну, відразу видно, що дурне дівчисько, – відмахнулася від питання жінка. – Та щоб мій синок відчув себе чоловіком. Щоб не бігав від одної до другої і не підчепив якоїсь болячки. Він сам казав, що перший у тебе, тож ти його нічим не могла обдарувати. А він з тобою здобув досвід.

Навіть сьогодні, незважаючи на пройдені роки, Тамарі неприємно згадувати той день. Кинувши слухавку, Миколина мама через годину уже була в гуртожитку, де при всіх продовжила скандал, а на завершення кинулася зривати з вух дівчини сережки, які їй подарував коханий. Ой, леле, як же тоді бідолашній Томі було соромно! І перед дівчатами, і перед батьками, які вже знали про ту заяву і готувалися до весілля. Від сорому і образи хотілося провалитися під землю.

– Ну, Томо, можливо, мамина правда, – мовив Микола, коли зателефонувала і розповіла про те, що щойно трапилося. – Все-таки мама – головний бухгалтер успішного підприємства, у нас і квартира, і дача, і новий автомобіль. А твої батьки – прості селяни. Пенсіонери уже. Яке придане дадуть за тобою? Отож-то, що ніяке… Ну, та перестань ревіти.

Від почутого Тамара відчула, що їй знову дали ляпаса, – і натиснула «відбій». Опісля – кинулася в роботу і незабаром стала заступником керівника на великому успішному підприємстві. Зустріла Олега, який після нетривалого залицяння зробив їй пропозицію стати його дружино. Одне за другим народилися діточки. Тамара почувалася щасливою і дякувала Господу за те все, що було в її житті. А Микола… Він тоді навіть вибачення не попросив, вважав, що мама має рацію. Згодом Томі розповідали, що він одружився, розлучився і відмовився від дитини.

– Оце-то так, – стиха мовила молода жінка, ведучи автомобіль у гараж. – Правду кажуть, що Бог з неба з палкою не злізе, проте провини наші без покари все ж не залишить. Он Миколина мама усе невістку якнайкращу шукала, добрати не могла. А воно он як повернулося.

Яким же було здивування Тамари, коли виявилося, що її коханий чоловік знайомий з її першим коханням.

– Ми з ним навчалися в одному класі, тож спілкувалися, коли стали студентами, – розповів Олег. – І якось він розповів про знайомство з тобою. Казав, що збирається одружитися. Він тоді був такий щасливий. А згодом розповів, що мама заборонила робити це. Казав, що йому шкода тебе, – і запропонував мені познайомитися з тобою, так би мовити, втішити. А я коли почав спілкуватися з тобою, то зрозумів, що ти – жінка моєї мрії…

Автор – Ксенія Фірковська, за матеріалами – t1.ua