Мирослава вже більше 10 років не приїжджала до своєї хати. Язиката сусідка побачила біля її хвіртки таксі, яке зупинилося, то одразу ж зупинилася і почала пильно придивлятися. З машини вийшов досить старший чоловік, можна сказати уже “дідок”, підстаркуватий подав руку якійсь дамі в капелюшку. Це і була Мирослава, сусідка одразу її не впізнала.
Їхнє село було далеко від цивілізації. Туди мало хто приїжджав. Мирослава колись робила в колгоспі, на досить не поганій посаді. А коли те все розпалося, їй потрібно було думати як жити дальше. Адже залишилася вона сама з двома дітьми: донька закінчувала школу їй потрібно було кудись іти вчитися, а син уже мав наречену і хотів женитися. Тож вирішила жінка поїхати підкорювати іншу країну. Її подруга так гарно розповідала про далеку сонячну Іспанію.
Що Мирослава вмить зібрала валізу, залишила дітей на стареньку матір та поїхала в невідомі краї. Тим більше подруга їй обіцяла непогані заробітки. По приїзду одразу влаштувалась на роботу. Доглядала майже 90-річну, майже місяць вона вивчала як правильно їсти готувати їй, та масаж робити.
Потихеньку й мову вивчала, а вночі згадувала за дітей, матір, яких одних залишила і плакала в подушку. Коли отримала перші гроші, ледь не стрибала від щастя. Вона вперше в житті бачила такі купюри. Так пройшло трохи часу, Мирослава наскладала певну суму і вислала додому. Сину допомогла купити машину, а дочка пішла вчитися до престижного університету. І дальше задумала, збирати гроші на квартиру.
Вперше за п’ять років приїхала додому на поминки, коли матір відійшла в засвіти. Можливо була б і залишилась, та куди там, діти знову почали говорити та просити її, щоб дала то на те то на інше. Тож побувши декілька днів, Мирослава знову взяла валізу в руки і поїхала назад.
Коли приїхала, її дуже радо зустрів син сеньйори, яку вона доглядала. Матео було майже 60 років, він був розлучений і діти дорослі жили окремо. Колись працював на непоганій роботі тож мав відповідну пенсію.
А Мирославі – 48, мала чоловіка, який проміняв її та дітей на біленьку і вона залишилась зовсім сама без підтримки.
Тим більше ніхто не міг заборонити їхнім стосункам. Діти Матео приїжджали рідко, раз у місяць, щоб заплатити гроші робочим. А старенька мати, вже думала як буде відходити у вічність.
Тож з появою такого залицяльника справи У Мирослави пішли ще краще. До того ж Матео не був скупим, дарував жінці одяг та подарунки, та навіть про дітей не забував. Тож Мирослава все зароблене складала до купки і нічого майже не витрачала.
Так би й тривало далі якби одного дня не приїхав син Матео побачив батька та зрозумів, що то щось відбувається незрозуміле. А Матео все йому розповів за Мирослава, що у них любов. Син не хотів слухати і одразу жінку вигнав геть. А закоханий Матео послідував вслід за нею. То ж вони вдвох повернулася до рідного села жінки. І почали потроху господарювати, діти вже жили в місті. Мирослава ще встигла заробити Їм обом на квартири.
Матео подружився з місцевими чоловіками. Вони його навчили і на тракторі їздити і всякими робочими інструментами користуватись. Для чоловіка це все було дуже цікаво, адже він це все вперше бачив. А от Мирослава навпаки, так уже відвикла від села, почала нудитись та злитись на все і всіх. Вона вже відвикла від спокійного рутинного життя.
Просила Матео щоб вони знову повернулися в Іспанію. Але чоловікові так сподобалося в селі що він і не хотів уже повертатися. Так вони прожили ще три місяці. І одного ранку коли Матео прокинувся, то не побачив в хаті Мирослави. Обійшов усе подвір’я, сусідів спитав чи бува жінку ніхто не бачив. Та ніхто нічого не бачив і не знав.
Та коли повернувся назад до хати, то побачив уже на столі маленьку записку. В ній Мирослава: “Вибач Матео, не можу я більше так жити, не рідне вже мені домівка та село. Ти не захотів, а я повертаюся на твою Батьківщину. А ти поки приглянь тут за всім”.
Як вважаєте, чи є ще такі чоловіки , які готові жити у нас і не повернутися до себе додому?
Автор: Нінель
