«На дачі не з’являйся, у брата парубочий вечір!» — гаркнув чоловік, оплативши гулянку моєю карткою
— У суботу на дачу не приїжджай, у мене там брат із друзями парубочий вечір справляє! Баню я вже розтопив! — випалив Федір без жодного привітання, щойно Римма піднесла телефон до вуха.
Римма зупинилася посеред передпокою з ящиком квіткової розсади в руках. На годиннику була половина восьмої вечора п’ятниці.
— Який ще парубочий вечір, Федю? — здивувалася вона, ставлячи ящик на лавку.
— У Тараса весілля аж наприкінці липня! І чому ти телефонуєш з села, якщо вранці казав, що затримаєшся в автосервісі?
— А ти мені хто, слідчий?! — роздратовано обурився чоловік.
— Хлопці спонтанно зібралися! Єгор приїхав, цілий багажник шашликів привіз! Тарас попросив по-братськи пустити їх попаритися. Не в місті ж їм у задусі сидіти!
— І ти ось так мовчки з роботи зірвався?
— Відпросився в майстра раніше! — відрубав Федір.
— Піч уже натопив. Зараз допоможу їм стіл накрити й залишуся приглянути, щоб чого не сталося. Усе, не вигадуй, сиди вдома!
Короткі гудки пролунали раніше, ніж Римма встигла відповісти.
З Федором вони прожили п’ятнадцять років. Дітей не мали. Жили у двокімнатній квартирі Римми. А три роки тому тітка залишила племінниці добротну дачу в селі із зимовим будинком, яблуневим садом і просторою верандою.
Нову дерев’яну лазню поставили позаторік. За будівництво заплатила Римма зі своїх відпускних і річної премії, яку отримала в бухгалтерії.
Федір тоді лише поважно ходив уздовж паркану й цокав язиком на будівельників. Зате перед родичами незмінно називав ділянку «моєю фазендою».
Два тижні тому в його старенького седана зламалася коробка передач. Машина застрягла в гаражі на ремонті. Федір випросив у дружини запасний ключ від її жвавенької малолітражки. До того ж мав додаткову картку до Римминого рахунку — начебто лише на бензин.
Римма присіла на лавку біля дзеркала й поглянула на екран телефона. Ну звісно!
За останні три години з додаткової картки зникла чимала сума. Спочатку — в м’ясній крамниці, потім — у магазині банного приладдя та заміському супермаркеті.
Вона відразу передзвонила чоловікові. Федір скинув виклик раз, скинув удруге, а на третій невдоволено буркнув:
— Риммо, ти чого причепилася? У мене руки в сажі, я мангал розпалюю!
— Мангал він розпалює! — уїдливо відказала Римма.
— А картку мою в м’ясній крамниці й у магазині банного приладдя ти теж сажею прикладав? З якого це дива Тарас із Єгором гуляють моїм коштом?!
— Ой, ну почалося! — застогнав Федір.
— Знову те саме! Тарас мені готівкою все віддав, до копійки! У нього на картці порожньо було, попросив виручити. У неділю ввечері приїду й покладу твої кровні на тумбочку в передпокої!
— Федю, ти зовсім забрехався? Ще вранці казав, що Єгор шашлики привіз!
— Та яка різниця, хто що купив?! — обурився чоловік.
— Ти мене вже замучила своїм контролем! Кроку ступити не даєш!
— Я завтра вранці збиралася гортензії під верандою висадити. Вони на балконі сохнуть!
— За тиждень твоїм квіткам нічого не станеться! — гаркнув Федір.
— Там п’ятеро чоловіків після парної в самих простирадлах подвір’ям ходитимуть. Чого ти там забула? Не ганьби мене перед братом! Усе, зв’язок пропадає!
Римма поклала телефон на комод. Щось у цій історії відверто не сходилося.
У четвер ввечері чоловік довго крутився перед дзеркалом, пригладжуючи ріденьке волосся. А вранці забрав із дому запечену буженину й великий лоток добірної полуниці.
Тоді він запевняв, що хоче пригостити чоловіків у ремонтній майстерні. А ще протягом тижня придбав собі новий пухнастий махровий халат — нібито на подарунок Тарасові.
Спала Римма неспокійно. А рівно о дев’ятій ранку в суботу в передпокої пролунав вимогливий дзвінок.
На порозі стояла свекруха, Мар’яна Терентіївна. Губи нафарбовані яскравою помадою, на плечі блищала святкова лакова сумочка.
— Здоровенька була, Риммочко! — командирським тоном привіталася вона, заходячи до квартири й стягуючи туфлі біля килимка.
— А я до вас дорогою заскочила. Віддай мою сушарку для зелені, поки кріп на базарі дешевий!
— Доброго ранку, Мар’яно Терентіївно, — Римма сперлася плечем на одвірок.
— А як ви цю коробку понесете? Думали, Федя вдома й відвезе вас?
— Так Федя ж у майстерні, мабуть! — анітрохи не зніяковіла свекруха, проходячи на кухню й господарським поглядом оглядаючи обідній стіл.
— Казав цього тижня, що в суботу підробіток буде. А ти чого сидиш, як сич? Хоч би бужениною своєю фірмовою матір пригостила!
— А буженина ваша разом із полуницею ще вчора вранці до села поїхала, — недбало зауважила Римма. — Федя ж там від учорашнього вечора вашому молодшому синочкові парубочий вечір у моїй лазні влаштовує. Переймаюся, щоб Тарас із Єгором мені всі клумби не витоптали!
Мар’яна Терентіївна зупинилася біля комори й витріщила очі.
— Який ще парубочий вечір?! — вражено перепитала вона. — Ти при своєму розумі, люба? Тарас ще в п’ятницю рано-вранці з нареченою до іншого міста поїхав! Із майбутніми сватами знайомитися! Годину тому мені телефонував, вони там за столом сидять!
— Оце так! — протягнула Римма.
— Отже, Тарас у майбутніх сватів. А його друг Єгор, виходить, сам у селі цілий багажник шашликів наминає?
— Та який Єгор, Господи помилуй! — замахала руками свекруха.
— Єгор у четвер на сходах перечепився, тепер удома в гіпсі сидить! Учора його мати зустріла біля реєстратури в поліклініці, на весь гардероб голосила!
За стіною в сусідів розмірено капав кран. Мар’яна Терентіївна збагнула, що бовкнула зайвого. Рум’янець миттю залив її пухкі щоки.
— Тобто ваш старший синочок, — тихо промовила Римма, — забрав мою машину, розрахувався моєю карткою в м’ясній крамниці, вигадав історію про братський парубочий вечір і наказав мені носа не сувати на дачу. І кого ж він там парить, Мар’яно Терентіївно?
Свекруха відразу насупилася, випростала спину й змінила тему.
— А ти на Феденьку наклепів не зводь! — обурено вигукнула вона. — Знайшла мені гуляку! Мій син — порядна людина, за чужими спідницями ніколи не бігав! Це ти його вдома зовсім замучила!
— Чим же це я його замучила?
— Пиляєш і пиляєш чоловіка з ранку до ночі! То полицю прибий, то кран полагодь, то відзвітуй за кожну копійку!
— За мою копійку, зауважте, — відрізала Римма, знімаючи з вішалки бежевий плащ.
— Подумаєш, великі витрати! — пирхнула Мар’яна Терентіївна.
— У сім’ї все спільне! От чоловікові й знадобився невеликий перепочинок! Збрехав про Тараса, щоб ти концерту не влаштовувала, а сам, мабуть, із гаражними товаришами сидить та карасів ловить!
— Із новим махровим халатом і моєю полуницею? — іронічно уточнила Римма, взуваючись біля тумбочки.
— Чоловіки з гаражів у нас тепер гурмани?
— А хоч би й так! — не вгамовувалася свекруха.
— Куди це ти зібралася? На дачу? І я з тобою поїду! Саму я тебе туди не пущу, ти ж Феденьку зі світу зживеш! Поїдемо разом, і ти сама побачиш, що він там як божа кульбабка!
Довго вмовляти Римму не довелося. Виганяти свекруху силоміць не хотілося. Та й свідок майбутньої вистави була дуже доречною.
До автостанції дісталися швидко й сіли на приміський автобус. Усю дорогу Мар’яна Терентіївна не замовкала ні на хвилину, міцно стискаючи пальцями свою лаковану сумочку.
Вона вихваляла Феденьку й повторювала, як невістці пощастило відхопити такого непитущого, господарського чоловіка.
Римма слухала її краєм вуха. На попередній роботі в їхньому відділі сиділа тиха жінка, чий чоловік три роки поспіль щовихідних їздив на нічну риболовлю.
А потім з’ясувалося, що вудки так і пролежали в сараї в заводській упаковці, зате в сусідньому селищі в того «рибалки» підростала донька. Знаєте таких казкарів, які брешуть, не кліпаючи очима, і свято вірять у власну бездоганність?
Від автобусної зупинки до дачі було хвилин десять пішки. Калитка виявилася незамкненою. Щойно жінки завернули за ріг будинку до дерев’яної веранди, Мар’яна Терентіївна перечепилася на рівному місці й охнула.
Під яблунею виблискувала щойно вимита Риммина малолітражка. На мотузці біля лазні сушився яскраво-рожевий жіночий купальник з блискітками. А в плетеному кріслі за обіднім столом сиділа молода дівчина з високим хвостом і густими нарощеними віями.
Плечі її огортав той самий новий махровий халат, а на ногах красувалися Риммині домашні капці.
Дівчина з апетитом наколювала на виделку скибочки домашньої буженини, заїдала великою полуницею з вазочки й ліниво махала рукою в бік клумби:
— Феденько, оці кущі під вікнами треба вирвати з корінням! Ми тут улітку лежаки поставимо й каркасний басейн натягнемо. А то розвели якесь бабусине городництво!
Федір у домашніх штанах і розстебнутій лляній сорочці стояв біля мангала з шампурами й кивав:
— Зробимо, Оленько, без питань! Я на своїй фазенді господар! Що захочу, те й перекопаю!
— Який же ти молодець, чоловік із розмахом! — з придихом похвалила Ольга й раптом помітила жінок біля сходів.
— Ой, Федю, а це хто до нас без стуку припхався? Сусідки по сіль позичити?
Федір обернувся. Шампури в його руках жалібно дзенькнули. Обличчя чоловіка витягнулося й укрилося червоними плямами.
— Риммо?.. Мамо?.. — видавив він, відступаючи до поручнів.
— А ви… ви як тут опинилися? На чому приїхали?!
— Автобусом, любий, автобусом! — уїдливо відповіла Римма, піднімаючись на ґанок.
— Вирішили разом із Мар’яною Терентіївною подивитися, як тут Тарас із Єгором у гіпсі та рожевому купальнику паряться! Ну, вітаю з братським парубочим вечором!
Ольга перестала жувати, поклала виделку на тарілку й зверхньо зміряла обох жінок поглядом.
— Федю, я не зрозуміла, — крізь зуби протягнула вона. — Що це за делегація? Ти ж казав, що з колишньою дружиною два роки як не живеш, а мати твоя в селі сидить!
— Оленько, ти зачекай, не гарячкуй… — заторохтів Федір, переводячи погляд із дружини на матір.
— Мамо, ну скажи їй хоч ти!
Мар’яна Терентіївна поставила лаковану сумочку на поручні веранди. Кілька секунд вона ошелешено роздивлялася дівчину в капцях невістки. Але материнська звичка виправдовувати ненаглядного Феденьку спрацювала безвідмовно.
— А що мені казати?! — голосно обурилася вона, повертаючись до Римми. — Довела чоловіка, от що я скажу! Сама винна! Живеш, як сухар, зі своїми звітами та кущами, доброго слова від тебе не дочекаєшся!
— Я винна?! — Римма не відразу знайшла, що відповісти на таку нахабність.
— Звісно, ти! — відразу осмілів Федір, розправляючи плечі й підхоплюючи материну хвилю. — Ти на себе збоку подивися! Вічно незадоволена, вічно з претензіями! Я в цю дачу душу й чоловічі руки вклав, дрова тягав, а ти мене шматком хліба й бензином дорікаєш!
— От саме! — втрутилася Ольга, щільніше запахуючи махровий халат.
— Жінко, якщо ви чоловіка не цінували, то тепер пізно! Федя зі мною почав нове життя! І взагалі, не псуйте нам вихідні, ми тільки-но лазню натопили!
— Чула, Риммо?! — підсумувала Мар’яна Терентіївна. — Дівчина молода, привітна, Феденьці в рот заглядає і його куховарство хвалить! А ти б ішла зараз по-доброму й їхала до міста охолонути! Ми тут самі розберемося, нічого перед людьми сцен влаштовувати!
Вони стояли перед нею втрьох на її власній веранді. Чоловік у сорочці, купленій нею минулого місяця, свекруха біля її столу й чужа дівиця в її домашніх капцях. І всі троє всерйоз вказували їй на хвіртку.
Римма важко опустилася на верхню сходинку ґанку. Вона притиснула долоню до щоки й кілька секунд сиділа нерухомо, розглядаючи носки своїх туфель.
Федір переможно перезирнувся з Ольгою: мовляв, дивись, як я її одним словом приборкав, зараз утреться й поїде.
Але Римма підняла голову й витягла з кишені плаща телефон. Трьома дотиками відкрила банківський застосунок і заблокувала додаткову картку чоловіка.
Потім підвелася, підійшла до столу й забрала запасний ключ від малолітражки разом із перепусткою на дачну територію.
— Отже, так, Оленько, — спокійно, але дзвінко промовила Римма, дивлячись на дівчину.
— Слухай уважно, поки денний автобус ще не поїхав. Нікуди цей «чоловік із розмахом» від мене не йшов. Живе він у моїй міській квартирі, а на моїй дачі за три роки навіть цвяха в ґанок не забив!
Усмішка повільно зникла з обличчя Ольги. Вона насторожено покосилася на Федора.
— Малолітражка під яблунею теж моя, — додала Римма. — А Федине іржаве корито другий тиждень стоїть у гаражі зі зламаною коробкою передач, бо в господаря на запчастини ні копійки немає!
— Федю… — протягнула Ольга, і в її голосі не залишилося ані краплі недавнього захоплення.
— Що це зараз було? Ти ж мені розповідав, що в тебе власний автосервіс, заміський маєток і новенька машина?!
— Халат на твоїх плечах, дубові віники й шашлик у маринаді, — не дала йому вставити слово Римма, — твій кавалер придбав учора ввечері за моєю додатковою банківською карткою. А я її щойно заблокувала. І буженину, яку ти зараз доїдаєш, я запікала в четвер після роботи!
— Олю, ну яка різниця, чия там картка! — заметушився Федір, хапаючи гостю за руку. — Ми ж сім’я, я тут усе своїми руками…
— Руки забери! — верескнула Ольга, зриваючи з плечей махровий халат і зіжмакуючи його на кріслі. — Тобто ти привів мене на дачу до дружини, нагодував її домашньою їжею, купленою за її ж гроші, і змусив мене мити полиці в чужій лазні?! Ти зовсім розум втратив!
— А ти як із моїм сином розмовляєш?! — обурилася Мар’яна Терентіївна.
— Він заради тебе, між іншим, рідній матері збрехав!
— Та подавіться ним разом із його родиною! — не стрималася Ольга, на ходу взуваючи кросівки біля порога й знімаючи з мотузки рожевий купальник.
— Теж мені, господар фазенди! Тьху!
Вона підхопила зі складного стільчика свою сумочку й швидко попрямувала садовою доріжкою до хвіртки, навіть не озирнувшись на розгубленого залицяльника.
— Олю! Оленько, зачекай, я зараз усе владнаю! — Федір кинувся було за нею, але зупинився й втупився в дружину.
— Ну що, задоволена?! Чоловіка осоромила?! Віддай ключі від машини, я хоча б до дороги її підвезу!
— Ніжками наздоженеш, Федю. Для здоров’я корисно, — відповіла Римма, ховаючи ключ у кишеню.
— Маєш рівно десять хвилин, щоб зібрати свої речі, взяти маму під руку й звільнити мою ділянку. До автобусної зупинки звідси десять хвилин пішки. Якраз устигнете на найближчий рейс.
— Що ти верзеш, Риммо?! — заголосила Мар’яна Терентіївна, хапаючись за ремінець лакованої сумочки.
— Що люди в товаристві скажуть?! Щоб ми з Феденькою пішки йшли до зупинки, поки ти сама в прохолоді поїдеш?!
— Саме так і підете, Мар’яно Терентіївно, — відрізала Римма, спускаючись із ґанку до машини.
— А дорогою обговорите, як вашому божому одуванчику житиметься у вашій квартирі. А коробки з його речами я завтра вранці на таксі до вашого під’їзду відправлю!
Вона сіла за кермо, завела двигун, виїхала за ворота й зачинила дачну хвіртку.
У дзеркалі заднього огляду було добре видно, як Федір із махровим халатом під пахвою похнюплено плететься доріжкою за матір’ю в бік автобусної зупинки.
До автобуса вони встигли. Десять хвилин пішки — і ось вона, зупинка. Щоправда, їхати обом довелося стоячи, бо місця в салоні вже були зайняті.
Минуло два місяці. Ольга покинула Федора ще тієї суботи на зупинці, поїхавши до міста попутним позашляховиком з балакучим сусідом по дачному товариству.
Сам Федір відтоді міцно осів у Мар’яни Терентіївни. З автосервісу він невдовзі звільнився — мовляв, майстер його там не цінував, — а свій старий седан із гаража так і не забрав.
Тепер він цілими днями сидить на маминому балконі, скаржиться братові Тарасу телефоном, які нині пішли розрахункові жінки, і випрошує в матері з пенсії гроші на бензин.
Мар’яна Терентіївна смажить йому котлети, але вже без колишнього захвату бурчить сусідкам на лавці біля під’їзду, що дорослий синок їсть за трьох і за вечір умолов дві каструлі котлет.
А в Римми під верандою в селі тим часом пишно розквітли квіти.
