На початку п’ятого місяця, втомлена Тетяна не витримавши сказала родичці чоловіка: – Катерино Степанівно, а коли фінал вашого ремонту? Надіюся, цього року хоч дороблять?
Катерина Степанівна, жінка років шістдесяти з коротким сивим волоссям і вічним виразом обличчя, ніби вона щойно проковтнула лимон, відірвалася від свого улюбленого заняття – перемішування чогось у каструлі на кухні.
Вона стояла в старому фартуху, посипаному борошном, і подивилася на Тетяну з-під брів. Тетяна, молода дружина її племінника Олексія, сиділа за столом, тримаючи в руках чашку з чаєм, який вже давно охолов.
Обличчя Тетяни було блідим від втоми, а очі – червоні від безсонних ночей. Ремонт у квартирі Катерини Степанівни тривав уже чотири місяці, і це перетворило життя всіх навколо на справжній хаос.
Ой, Танюшо, ти ж знаєш, як воно буває з цими ремонтами, – відповіла Катерина Степанівна, махнувши ложкою так, що краплі супу полетіли на підлогу.
– Майстри обіцяють одне, а роблять інше. Ось учора той Петро, бригадир, каже: “Катерино Степанівно, ще тиждень – і все буде як у казці!” А я йому: “Петре, ти мені вже четвертий тиждень обіцяєш казку,!” Ха-ха, він тільки посміхнувся і пішов далі шпаклювати стіни.
Тетяна зітхнула. Вона жила в сусідній квартирі з чоловіком Олексієм, і цей ремонт став для них справжнім випробуванням.
Шум перфораторів, пил, що проникав крізь стіни, і постійні візити родичів – все це виснажувало. А ще Катерина Степанівна мала звичку кликати їх на “допомогу” щоразу, коли щось йшло не так.
Але ж, Катерино Степанівно, ми з Олексієм вже не витримуємо. Він на роботі втомлюється, а вдома – цей постійний стукіт. Минулого тижня ви ж обіцяли, що кухню закінчать до кінця місяця, – сказала Тетяна, намагаючись звучати спокійно, але в голосі прослизнула нотка роздратування.
Катерина Степанівна поставила каструлю на плиту і сіла навпроти, склавши руки на столі.
Дитино моя, ти думаєш, мені легко? Я ж сама в цьому живу! Пам’ятаєш, як усе почалося? У січні, після Нового року, я вирішила: досить, пора оновити квартиру. Стара ж, як світ! Стіни облуплені, підлога скрипить, а ванна – то взагалі.
От і найняла бригаду. “Швидко, якісно, недорого”, – так вони казали в оголошенні. А на ділі? Перший місяць – демонтаж. Гупали так, що сусіди скаржилися. Потім – електрика.
Той електрик, Іван, приходить і каже: “Катерино Степанівно, у вас проводка – як у музеї, треба все міняти!” Я йому: “Іване, міняй, але не затягуй!” А він два тижні копирсався, і врешті-решт коротке замикання влаштував. Світло в усьому будинку вимкнуло!
Тетяна не витримала і засміялася. Вона вже чула цю історію разів з десять, але кожного разу Катерина Степанівна додавала нові деталі, ніби то була епічна сага.
А пам’ятаєш, як ти кликала Олексія допомогти з меблями? Він цілий день носив шафи, а ввечері ледь на ноги став, – додала Тетяна.
– Ой, так, бідний Олексійко. Він у мене такий помічник! – Катерина Степанівна розпливлася в усмішці. – Але ж без нього ніяк.
А от учора прийшов сантехнік, Сергій. Каже: “Катерино Степанівно, труби – ржаві, треба нові.” Я йому: “Сергію, скільки це коштуватиме?” А він: “Тисячі три, не більше.” Ха, “не більше”! Вже п’ять тисяч витягнув, а вода все одно капає.
Я йому сьогодні подзвонила: “Сергію, ти обіцяв вчора все полагодити!” А він: “Катерино Степанівно, матеріали затрималися, завтра точно.” Завтра, завтра – вічне завтра!
Тим часом у квартиру зайшов Олексій, чоловік Тетяни. Він був високим, струнким чоловіком років тридцяти п’яти, з вусами і втомленим поглядом. У руках тримав сумку з продуктами – Катерина Степанівна попросила купити хліба.
Добрий день, тітко Катерино! – привітався він, цілуючи родичку в щоку. – Чую, знову про ремонт балачки?
– Олексію, синку, сідай, поїж супу. Тетяна ось скаржиться, що втомилася, – сказала Катерина Степанівна, наливаючи йому миску.
Олексій сів і подивився на дружину з розумінням.
-Таню, потерпи ще трішки. Тітка ж не винна, що майстри такі… неорганізовані.
-Неорганізовані? – втрутилася Катерина Степанівна. – Вони просто шахраї! От візьми того Петра.
Приходить зранку, каже:
“Сьогодні стіни фарбуємо.” Я йому: “Петре, а колір? Я ж просила бежевий!” А він: “Ой, забув, завтра привезу.” І так кожного дня. А сусіди? Пані Марія з третього поверху вчора прийшла: “Катерино Степанівно, ваш ремонт мене доведе! Шум з шостої ранку!” Я їй: “Маріє Іванівно, потерпіть, скоро скінчиться.” А вона: “Скоро? Ви вже чотири місяці обіцяєте!”
Тетяна кивнула, згадуючи, як сама скаржилася сусідам. Але раптом їй спало на думку: а чому б не допомогти Катерині Степанівні прискорити процес? Вона ж дизайнер за фахом, може, порадить щось.
-Катерино Степанівно, а давайте я вам допоможу з дизайном. Може, разом виберемо матеріали, і майстри швидше працюватимуть, – запропонувала Тетяна.
Очі Катерини Степанівни засяяли.
-Ой, Танюшо, ти золото! Завтра ж поїдемо в магазин. Олексію, ти з нами?
-Звісно, тітко. Але спершу розкажи, що ще плануєш робити.
І так почалася нова глава в епопеї ремонту. Наступного дня Тетяна, Олексій і Катерина Степанівна вирушили до будівельного гіпермаркету. Магазин був величезним, з рядами фарб, плитки і ламінату. Катерина Степанівна йшла попереду, як генерал.
Ось, дивіться, цей ламінат! – вигукнула вона, показуючи на зразок. – Петро казав, що він водостійкий. Я йому: “Петре, а чи не розбухне від води?” А він: “Ні, Катерино Степанівно, гарантія десять років!”
Тетяна оглянула зразок.
-Гарний, але давайте візьмемо світліший відтінок, щоб кімната здавалася більшою.
-Правильно, Таню! – погодився Олексій. – А для кухні плитку яку?
Вони блукали магазином дві години, сперечаючись і сміючись. Катерина Степанівна розповідала анекдоти про майстрів.
-А пам’ятаєте, як електрик Іван лампу встановлював? Каже: “Катерино Степанівно, це LED, економна!” Я йому: “Іване, а чому вона блимає?” А він: “Ой, дроти перепутав.” Три рази перероблював!
Нарешті вони купили все необхідне і повернулися додому. Майстри вже чекали. Петро, бригадир, міцний чоловік з бородою, привітався.
-Добрий день, Катерино Степанівно! Матеріали привезли?
-Привезли, Петре! – відповіла вона. – Але дивись, щоб цього разу все було як слід. Тетяна ось допомогла вибрати.
Петро подивився на Тетяну.
-Добре, пані. Ми сьогодні підлогу почнемо.
Але, як завжди, не обійшлося без пригод. Під час укладання ламінату виявилося, що одна пачка бракована.
Петро подзвонив постачальнику.
-Алло, це Петро. Ви нам ламінат надіслали з дефектом! – кричав він у телефон. – Що? Заміните завтра? Ні, сьогодні!
Катерина Степанівна втрутилася.
-Петре, дай-но трубку. Алло, це Катерина Степанівна. Ви що, знущаєтеся? Я заплатила гроші, а ви шлете брак! Якщо не заміните негайно, я скаржитимуся!
Врешті-решт, заміну привезли ввечері, і робота продовжилася. Тетяна залишилася допомагати, радячи, як краще розмістити меблі.
Минуло ще два тижні. Ремонт просувався, але повільно. Одного вечора, коли Олексій повернувся з роботи, він знайшов Тетяну в сльозах.
-Що сталося, кохана? – запитав він, обіймаючи її.
-Олексію, я не можу більше. Сьогодні Катерина Степанівна посварилася з сантехніком. Він каже: “Все готово”, а вода тече. Вона йому: “Сергію, ти мене за кого маєш?” А він пішов, грюкнувши дверима. Тепер ремонт зупинився!
Олексій зітхнув.
-Давай я поговорю з тіткою. Може, наймемо іншу бригаду.
Він пішов до Катерини Степанівни. Вона сиділа на дивані, обкладена подушками, і дивилася телевізор.
-Тітко, добрий вечір. Чую, проблеми з сантехніком?
-Ой, Олексію, не питай! Цей Сергій – ледащо. Кажу йому: “Полагодь кран!” А він: “Катерино Степанівно, це не моя вина, труби старі.” Я йому: “То міняй труби!” А він: “Додатково платіть.” Я вже стільки грошей витратила!
Олексій сів поруч.
-Тітко, може, звільнимо їх і знайдемо нових?
Катерина Степанівна задумалася.
-Може, й так. Але хто ж закінчить? Петро хоч старається.
-Давайте я пошукаю рекомендації. У мене на роботі колега робив ремонт, порекомендує.
Наступного дня Олексій знайшов нову бригаду – трьох братів, які мали добру репутацію. Вони приїхали оглянути квартиру.
-Добрий день, я Андрій, – представився старший. – Це мої брати, Василь і Микола. Що тут у вас?
Катерина Степанівна показала все.
-Ось, кухня недороблена, ванна капає, стіни треба доробити.
Андрій оглянув.
-За два тижні впораємося. Але треба все перевірити.
-Добре, Андрію! – зраділа Катерина Степанівна. – А скільки коштуватиме?
-Обговоримо. Головне – якісно.
Стара бригада пішла неохоче. Петро сказав на прощання:
-Катерино Степанівно, шкода, що так вийшло. Удачі з новими.
-Дякую, Петре. Ти старався, але твої колеги…
Нова бригада взялася до справи енергійно. Андрій керував: “Василю, міняй труби! Миколо, фарбуй стіни!” Катерина Степанівна була в захваті.
-Олексію, Таню, дякую вам! Ці хлопці – золоті руки!
Тетяна допомагала з декором. Вона купила штори, картини, вази.
-Катерино Степанівно, ось цей килим пасуватиме до вітальні, – казала вона.
-Чудово, Таню! А давайте влаштуємо вечірку, коли скінчиться ремонт!
Минуло ще два тижні, і ось – диво! Квартира сяяла новизною. Стіни бежеві, підлога блискуча, кухня з новою технікою.
-Ну от, Катерино Степанівно, готово! – сказав Андрій, витираючи руки.
-Дякую, хлопці! Ви – найкращі! – вигукнула вона, обіймаючи їх.
Вечірка відбулася в суботу. Зібралися родичі, сусіди. Тетяна готувала салати, Олексій – шашлик.
-За новий дім! – проголосив тост Олексій.
-І за те, щоб ремонти більше не затягувалися! – додала Тетяна.
Катерина Степанівна посміхнулася.
-Діти мої, дякую. Без вас я б не впоралася.
Але історія на цьому не скінчилася. Через місяць Катерина Степанівна зателефонувала:
-Таню, Олексію, у мене ідея! А давайте зробимо ремонт у вашій квартирі?
Тетяна і Олексій переглянулися.
-Тітко, може, пізніше? – сказав Олексій.
-Ні, зараз! Я ж досвідчена!
І так почався новий ремонт… Але це вже інша історія.
Наталія Веселка
