Наpoдила двійню, але від сина відмовилася, а через 17 років Аліна познайомилася з Марком

Я була невимовно рада – у мене буде двійня! Не йшла додому, а летіла, думала, як прийду, розкажу Руслану, як він буде радіти за нас. Діток ми чекали вже давно, цілих п’ять років, ця вaгiтнiсть стала для мене справжнім подарунком долі.

Чоловік був удома, але не встигла я й слова сказати, як він мене пpигoлoмшив не зовсім приємною новиною, на його фірмі йшла хвиля скорочень, і він, схоже, під неї потрапляв.

Я так і сiла від несподіванки. Дохід чоловіка був можна сказати єдиним в нашій родині. На ці гроші ми жили і платили позику банку. Я здебільшого підробляла, як Руслан пішов на підвищення, пішла з ненависної роботи. Зараз розумію, що вчинила необачно. Про двійню я чоловікові тоді не розповіла, боялася, що пригнічу його цією новиною ще більше.

Через тиждень Руслана дійсно скоротили. Міркувати про життя було ніколи, мій живіт з кожним днем ​​ставав все більше і більше, потрібно було купувати речі малюкам. Я брала час від часу невеликі замовлення, але цих грошей вистачало хіба що кілька раз в магазин сходити.

Руслан старався, брався будь-яку роботу, вдень ​​на одну біг, ввечері на іншу, і коли він спав, тільки зараз почала розуміти, як же йому було важко. Але тоді у мене голова була зайнята іншим, в один прекрасний день я зрозуміла що двох дітей ми не потягнемо.

Якось розплакалася на прийомі у лікаря, вона і запропонувала, віддайте тоді на усиновлення. Скільки зараз бездітних цілком хороших сімей готові взяти здорову дитину на виховання. А за всіма аналізами я дійсно виношувала два здорових діток. Спочатку гнала цю думку геть, потім і задумалась.

Руслану вирішила про другу дитину не розповідати, він звичайно ж буде проти цієї ідеї. Але мені не хотілося, щоб мої діти голодували і відчували сильну потребу у всьому, а це неодмінно буде, вже зараз ми можна сказати перебивалися з хліба на воду, накопичили боргів, але трималися і підбадьорювали себе з останніх сил.

Малюків я наpoдила в термін, здоровенькиx хлопчика і дівчинку. Від хлопчика відмовилася відразу ж, з малятком нас перевели в палату, там же ми ще пролежали п’ять днів. Не передати словами мій стан, я ридала, як білуга, як же мені хотілося повернути синочка, від постійних сліз і істерик пропало молоко. Донечка з наpoдження була на штучному вигодовуванні.

Потім була виписка, сяючий від щастя Руслан, так, я йому так і не сказала про синочка.

З тих пір минуло 17 років, Алінка виросла красунею, розумницею, зі школи тільки п’ятірки завжди приносила, гарно співала на всіх вечорах, взагалі не могла я на неї натішитися. Моя дочка – моє щастя!

Читайте також: На ювілей чоловік сюрприз приготував: “Підійшла до лазні, Оля почула оxи та аxи, дівочий шепіт і чоловіче гарчання”

Весь цей час я стежила за своїм синочком, ще в пoлoгoвoму будинку попросила щоб мені сказали потім, хто усиновив мого хлопчика. І мені таку інформацію дали. Своїх даних я не залишала.

Містечко було маленьке, прийомну сім’ю мого хлопчика знайти складності не було, в тому ж будинку завдяки щасливому випадку жила моя давня подруга, вона бзнала мою таємницю. Від Марини я дізналася, що Хлопчика назвали Марк, живе сім’я в достатку, він у них єдина дитина. Синок займається спортом, добре вчиться, здоровий. Це для мене було найголовніше, поки не сталося те, про що я навіть і подумати не могла: Алінка познайомилася з Марком.

Джерело.