Народ довго не розходився. Всі захоплювалися вчинком дівчинки, дивувалися її сміливості і любові до нерідної матері

Лізі було два роки, коли помepла її мати. Все село шкодувало дитину, але куди її дівати? У кожній родині – свої діти. Уже зовсім хотіли було відвезти сирітку в дитячий будинок, але тут Марія Петрунець – мати п’ятьох дітей – заявила, що вони з чоловіком вирішили її удочерити.

– Що ти, Маріє, – відмовляли її односельці, – тобі і зі своїми справлятися нелегко, часто голодують, а тут ще чужа дитина.

– Нічого, – відповіла Марія, – де п’ятеро за столом, там і шостому місце знайдеться.

І вона повела дівчинку до себе. Йшли роки. Ліза росла слухняною і ласкавою дівчинкою. Вона не завдавала особливого клопоту новій матері, навіть ніколи не хворіла, видно, Янгол-Охоронець захищав її.

Знайшлися, правда, “послужливі” люди, що пояснили дівчинці, що вона не рідна в цій родині, а тільки приймачка. Дізнавшись це, Ліза не засмутилася. Навпаки, вона ще більше прив’язалася до своїх батьків і часто, обіймаючи матір, шепотіла:

Читайте також: А з боку подивитися – чоловік добре заробляє, квартира з ремонтом, гарні діти, порядок і затишок. Тільки в будинку немає душевного тепла, підтримки та взаєморозуміння

– Ти все одно моя справжнісінька матуся!

Виросли рідні діти і роз’їхалися по різних містах. Залишилася з батьками тільки  чотирнадцятирічна Ліза. З дитини вона виросла в красуню дівчинку з ясними очима, завжди спокійну і привітну.

Ліза взяла частину роботи по дому на себе і робила це так легко і непомітно, що навіть злі язики, які продовжували її називати приймачкою, змушені були замовкнути, потай заздрячи Марії.

Одного разу Марія пішла на річку полоскати білизну. Справа була ранньою весною, лід біля берега був ще міцний. Підійшовши до найближчої ополонки, вона поставила таз з білизною і хотіла вже взятися до роботи. І тут почувся страшний тріск, лід на середині річки здибився, тріснув, з’явилась вода.

– Лід пішов, лід пішов! – закричали дітлахи і кинулися на берег. Подивитися на льодохід вийшли і дорослі. Забувши про білизну, як зачарована, дивилася Марія на грізну картину. І тут крижина, на якій вона стояла, відірвалася і повільно рушила до середини річки.

Марія могла б ще перестрибнути на землю, але розгубилася, а смужка води між нею і берегом -стає все ширше і ширше. Побачивши це, жінка з жахом закричала. Почалася паніка: хто кричав про човен, хто про канаті, а крижина все віддалялася.

Раптом усі побачили,  Лізу. Не зупиняючись, вона просто злетіла на прилеглу крижину і, перестрибуючи з однієї на іншу, стала наближатися до матері. Мати, побачивши дочку, в розпачі крикнула:

– Ліза, повернися! Ми обидві зaгuнемо!

Але дівчинка не слухала і вже через кілька секунд опинилася поруч з матір’ю, взяла її за руку і твердо сказала:

Заспокойся, мамо, Бог врятує нас!

Ліза пильно стежила за крижиною, на якій вони стояли, і як тільки та налетіла на велику, різко скомандувала:

– Стрибай!

Обидві благополучно перестрибнули. Так, перебираючись через річку, вони наближалися до берега. Ліза майже тягла перелякану матір, і та цілком їй підкорялася. Добравшись до землі, мати з риданнями впала без сил. Підбігли жінки відвели їх додому.

Народ довго не розходився. Всі захоплювалися вчинком дівчинки, дивувалися її сміливості і любові до нерідної матері. Після цієї події вже ніхто в селі не називав Лізу приймачкою, а тільки молодшою ​​дочкою Петрунців

Джерело

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram