Коли я вчилася на четвертому курсі університету, ми познайомилися і почали зустрічатися з Олександром. Були гарні залицяння: довгі прогулянки, квіти, подарунки, компліменти. Після закінчення університету ми вирішили одружитися. Мої батьки не були проти. Хоча не можу сказати, що він їм відразу сподобався. Вони мені так і говорили, мовляв, не поспішай з весіллям. Але тоді я до них не прислухалася.
Його батьки розлучилися, і жив він зі своєю мамою. Мама і була главою сім’ї. У неї була висока посада, хороший оклад і багато роботи, а на дітей, на мою думку, часу не залишалося. Батько Сашка хотів до неї повернутися, але вона проігнорувала це. Всю енергію, сили і засоби витрачала на те, щоб підняти дітей. Вона, звичайно, дуже діяльна і працездатна людина, але разом з тим категорична, деспотична і запальна.
Після весілля ми з Сашком вирішили жити окремо і зняли квартиру. Його мати в цей час жила в Америці з молодшою донькою. Але потім повернулася, і Саша, не порадившись зі мною, привіз її жити до нас на знімну квартиру. Я в цей момент була вaгітнa першим дитям.
Коли свекруха переїхала до нас, виявилося, я все роблю неправильно – не так мию підлогу, не те готую і взагалі дуже погана господиня. Все це супроводжувалося криками і образами на мою адресу. Чоловік часто це чув, але не втручався і говорив, що вона просто хоче мене усьому навчить.
Я спочатку, за порадою мами, мовчки все терпіла і переробляла. Але, звичайно, я не відчувала себе господинею ні в квартирі, ні на кухні. Від чоловіка підтримки теж не було. Почалися образи і непорозуміння. Намагалася поговорити з ним не раз, але дивним чином почала чути і від нього ті ж докори і образи, що і від його матері.
На п’ятому місяці вaгітнoсті мене поклали на збереження в лікарню – цей стрес не міг не відбитися на малюкові. Коли я вийшла з лікарні, мені залишалося допрацювати до декрету 1 місяць. Чоловік мене ні разу не підвіз на роботу, не забрав з неї. А я, як мул після роботи ще і тягла на собі сумки з продуктами – в громадському транспорті в годину пік.
Коли моє терпіння лопнуло, я переїхала до своїх батьків і поставила йому ультиматум: або будемо жити окремо від його матері, або розлучення. Він відповів: «Подумай, чи хочеш ти сама цього». Коли прийшов час нapoджувати, я злякалася залишитися одна з дитиною і все-таки ризикнула до нього повернутися. Та й батьки мене переконували серйозно подумати, перш ніж розривати відносини.
У нас нapoдилось і друге дитя. В результаті я пробула 5 років в декретній відпустці, і зараз я вийшла на роботу. Головні проблеми як були так і залишилися: немає власного житла, зі свекрухою періодично трапляються скандали – зараз її дратують і діти теж. Вона отруює мені життя своїми нескінченними докорами.
Зараз, коли я вийшла на роботу, отримую зарплатню. І мені не вистачає цього навіть на харчування для сім’ї, не кажучи вже про те, щоб я могла купити щось дітям або собі. Коли я прошу чоловіка допомогти мені фінансово або пропоную зробити загальний бюджет сім’ї, він говорить, що я просто повинна навчитися економно витрачати те, що у мене є. Дуже часто хочеться кинути все і подати на розлучення і аліменти.
При цьому я розумію, що якщо розлучуся, сяду на шию зі своїми дітьми до батьків, адже окремого житла немає. І це основна причина, чому досі все це терплю. А з боку подивитися – чоловік добре заробляє, квартира з ремонтом, гарні діти, порядок і затишок в домі. Тільки в будинку немає душевного тепла, підтримки та взаєморозуміння. Скільки я не намагалася щось поміняти, все марно. Записала нас до безкоштовного психолога з сімейних стосунків, але в самий останній момент він сказав, що це смішно і він нікуди не піде.