Ми опинилися з Лєнкою на концерті, років десять тому, в жовтні. О, це був особливий концерт, для добірної публіки.
Велика світська тусовка під музику. Я не світський, я не зірка, але теж потрапив в списки запрошених. І ще зажадав один квиток – для Олени.
Але чорт з квитками, не в них справа. На цьому концерті сталося щось куди більш важливе. Ми стояли в самій гущі, співали угарно і хвацько, я дивився на Олену, вона пританцьовувала і підспівувала.
Олена була дуже красива, з переконливий бюcтом і трохи розпycною посмішкою. Всі приятелі мені таємно показували великий палець, коли я знайомив їх з Оленою. Деякі додавали, поки їх дружини не чули: «Ось це дівчисько! Заздрю ».
Наш роман тривав вже півтора року. Це був складний роман: сварки, розставання, потім знову разом. Лєна була дівчиною з важким характером. Наші стосунки я називав «захоплюючою прогулянкою по мінному полю». Але Олену дуже любив.
І ось тепер я дивився на неї. Олена була дивовижна в проблиску сценічних прожекторів. Тут воно і сталося. Я раптом зрозумів: ця дівчина мені абсолютно чужа. Я не відчуваю до неї взагалі нічого.
Вона мене не хвилює. Мені навіть стало не по собі: що за фiгня? Адже ще двадцять хвилин тому я намагався її цілувати, вона посміхалася і відверталася: «Ну Льош, не тут же!». І тепер – взагалі нічого. Байдужість. Нібито навіть музика замовкла.
Концерт закінчився, ми зайшли в якесь кафе, Олена була дуже збeджeна, говорила про артистів, як все класно. Я кивав і мовчав. Я намагався намацати в собі те саме, що з ранку називалося «любов’ю». Схопити за краєчок. Ні. Порожнеча.
«Ти якийсь млявий!» – вигукнула Олена. Я збрехав, що ошелешений концертом. Але я був ошелешений іншим: як можна ось так, в одну мить втратити любов до людини. Була ж ця шалена пpистpaсть, і – бац! – немов вимикачем клацнули.
Тижнів через два ми розлучилися. Без скандалів і з’ясувань. Всe розчинилося в осінньому повітрі. Олена зрозуміла: я зник для неї, жінки таке відчувають відразу. Здається, потім вона була цілком щаслива і без мене.
Звичайно, це не просто так «клацнуло». Накопичувалася емоційна втома. Ми наїлися однe одним, вистачить. Але саме в одну мить і трапляється «бац». Цікаво, що подібні ситуації переживають багато. Любов пропадає в один момент. І набагато частіше це трапляється у жінок, як показує мій досвід.
Одна знайома розповідала про чоловіка. Вони були в шлюбі вже років вісім і цілком рівний шлюб, без якихось зрад і скандалів. Росла дочка. Ольга любила чоловіка. По-тихому любила. Чоловік був трохи занудний, буркотливий, але займався спортом, три рази в рік дарував квіти.
І тa самa мить сталася на кухні, увечері. Чоловік прийшов з роботи, Ольга поставила на стіл піцу з салямі, яка чоловікові дуже подобалася.
Той почав їсти, щось розповідав. Ольга дивилася на чоловіка, і раптом її ніби вкололи в серці анестетиком. Вона відчула, що зовсім його не любить. І пізніше «анестетик” не розсмоктався. Нічого не повернулося. Це сталося років п’ять тому.
Ні, вони не розлучилися, навіщо? Вони як і раніше разом: недільні походи в «Ашан», перегляд серіалів і біатлону. Просто Ольга його не любить. Ось з того кухонного моменту і не любить. Зовсім. Вона нічого не може з собою вдіяти.
Не любить. Чому? Набрид. Чоловік, який не здатний жінку дивувати. Чоловік, який постійно свербить – втрачає всіляку секcyaльність. Але це мої припущення, а що там у жінки в голові – хто зрозуміє? Вона ж взагалі терпляча.
Просто сталося відторгнення в один сумний момент, укол в серце. Ольга навіть стала окремо від чоловіка спати, благо був відмінний привід: чоловік хропе. І у відпустку їздить тільки з донькою удвох.
А у давнього друга була ситуація прямо як в безглуздому кіно. Вони з дружиною прожили чотирнадцять років, два сина. Якось недільного ранку він прокидається – дружина дивиться на нього. Болісним поглядом, ніби не впізнає. Друг: що сталося? Дружина відповідає: «Слухай, я зрозуміла зараз, що тебе не люблю»
Друг – він за фахом фізик, він людина дуже раціональний. Він посміхнувся: ну жіноча дурниця, щось таке. Вони встали, поснідали з дітьми, начебто звичайна неділя, мило і сімейно.
Тільки дружина мовчить і мовчить. Потім він на весь день поїхав з синами. Увечері приїжджають, мами немає, від неї записка: «Вранці я сказала правду. Я не жартувала. І вже нічого не виправити. Давай жити окремо».
Читайте також: “Маринка у мене для дому, а Лєночка для душі і тіла”
Пропускаю всі розборки, всі позови і лайки. Друг ще місяці два був упевнений, що це примха і каприз. А потім усвідомив: ні, не примха. Так, дружина могла б робити вигляд, що все добре, ну як та моя Ольга, яка з піцою. Але вона не хотіла жити з чоловіком, якого не любить зовсім.
Вони знайшли тоді компроміс, синів «поділили», все владналося так-сяк. І вже пройшли роки, сини вчаться в інституті, в одного є дівчина, у колишньої дружини теж хтось завівся.
Але недавно друг мене запитав, коли ми трохи випили: «Слухай, ну ладно, все в минулому. Але я одного зрозуміти не можу. Хіба можна ось так, в одну мить розлюбити людину? Це ж дивно! Так не буває!”
Я посміхнувся: «Буває, ще й як буває! Саме в одну мить».
