Дмитро сидів за кухонним столом, тримаючи в руках чашку з кавою, яка вже давно охолола. Він дивився у вікно, де осіннє сонце ледь пробивалося крізь хмари, і раптом його осяяло.
“Насте!” – вигукнув він, повернувшись до дружини, яка мила посуд. “Я зовсім забув! У мами ж ювілей ось на днях: 55 років! Треба організувати свято грандіозне: ресторан, гості та подарунок!”
Настя, молода жінка з довгим каштановим волоссям, зав’язаним у хвіст, повернулася до нього з мокрими руками. Її обличчя було блідим, а під очима темніли кола від безсонної ночі.
“Дмитре, ти що забув, що я вчора говорила, що прихворіла і треба гроші на ліки,там великий список?” – сказала вона тихо, намагаючись не підвищувати голос, але в її тоні відчувалася втома і роздратування.
Дмитро махнув рукою, ніби відганяючи муху. “Так, так, чув. О, я згадав, що мама хотіла нові сережки! Завтра поїду і куплю.” Він усміхнувся, ніби все було вирішено, і потягнувся за телефоном, щоб подзвонити мамі.
Настя зітхнула і витерла руки рушником. “Дмитре, послухай мене. Я не просто так кажу. Ліки коштують недешево, а в нас і так бюджет на межі. А ти про ресторан і сережки? Мама зрозуміє, якщо ми просто приїдемо з тортом і квітами.”
Але Дмитро вже не слухав. Він набрав номер мами, Олени Іванівни, і притиснув телефон до вуха. “Мамо! Привіт! Як справи? Слухай, я тут згадав про твій ювілей. 55 – це ж не жарти! Треба відсвяткувати по-королівськи. Я вже думаю про ресторан ‘Золота осінь’, там шикарний зал, оркестр грає. Запросимо всіх: тітку Люду, дядька Петра, двоюрідних братів. І подарунок – ти ж мріяла про золоті сережки з перлинами, правда?”
З телефону долинув теплий, але здивований голос Олени Іванівни. “Дмитрику, синку, ти мене здивував! Я й не думала про таке грандіозне свято. 55 років – це ж не 50, не кругла дата. Але якщо ти наполягаєш… Сережки? Ой, так, я колись казала, що мої старі вже зносилися. Але не треба витрачатися, дорогий. Головне, щоб ви з Настею приїхали.”
Дмитро кивнув, ніби мама могла його бачити. “Ні, ні, мамо, все буде на вищому рівні! Я завтра поїду в ювелірний магазин. А Настя… е-е, вона теж рада. Правда, Настю?” Він подивився на дружину, яка стояла, схрестивши руки.
Настя закотила очі. “Так, Олено Іванівно, вітаю заздалегідь.”
“Але Дмитро, ми ж вчора говорили про мої ліки. Як ти можеш так легковажно ставитися?”
Після розмови Дмитро поклав телефон і повернувся до Насті. “Бачиш, мама зраділа! А щодо твоїх ліків – я завтра візьму аванс на роботі. Все владнається. Не переживай.”
Але Настя не заспокоїлася. Вона сіла навпроти нього і взяла його за руку. “Дмитре, ти завжди так: спочатку обіцяєш гори, а потім проблеми.
Пам’ятаєш минулий рік, коли ти вирішив купити мені машину на день народження, а ми потім місяць сиділи на макаронах?
” Але я не хочу, щоб так було з мамою. Вона заслуговує на гарне свято, але не за рахунок наших проблем.” – Дмитро зітхнув.
“Добре, добре. Давай подумаємо разом. Може, не ресторан, а вдома? Запросимо гостей, я приготую шашлик, ти спечеш торт. А сережки – я знайду недорогі, але гарні.”
Настя посміхнулася вперше за розмову. “Ось це вже краще. Але спочатку – мої ліки. Обіцяй, що завтра підеш в аптеку першим ділом.”
“Обіцяю!” – вигукнув Дмитро.
Наступного дня Дмитро прокинувся рано. Сонце тільки-но сходило, а він вже був на ногах. “Настю, я пішов! Спочатку аптека, потім ювелірка!” – крикнув він з коридору.
“Не забудь рецепт!” – відгукнулася Настя з ліжка, все ще відчуваючи слабкість.
В аптеці Дмитро швидко купив антибіотики і повернувся додому. “Ось, тримай. Тепер ти одужаєш, а я – по сережки.” Він знову вийшов, сповнений ентузіазму.
Ювелірний магазин “Золотий перстень” був у центрі міста. Дмитро увійшов, і його зустріла привітна продавчиня, жінка середніх років на ім’я Ірина. “Добрий день! Чим можу допомогти?”
“Добрий! Шукаю сережки для мами на ювілей. Золоті, з перлинами, але не надто дорогі. Вона любить класику.”
Ірина посміхнулася. “О, ювілей – це чудово! У нас є гарний вибір. Ось ці – 14 каратів, натуральні перли. Ціна – 5000 гривень.”
Дмитро почухав потилицю. “Гм, а дешевше є? Бюджет обмежений.”
“Звичайно. Ось ці – з імітацією перлів, але виглядають як справжні. 2000 гривень.”
“Ідеально! Беру.” Дмитро заплатив і вийшов з магазину, тримаючи коробочку в кишені. “Мама буде в захваті!”
Тим часом удома Настя відчула себе краще. Вона подзвонила свекрусі. “Олено Іванівно, як ви? Дмитро вже поїхав за подарунком.”
“Настю, доню, дякую, що дзвониш. Я так рада, що ви пам’ятаєте. Але скажи чесно, чи все добре? Вчора ти звучала втомлено.”
Настя зітхнула. “Так, прихворіла трохи. Але вже краще. Дмитро хоче грандіозне свято, але я його стримую. Може, запросимо тільки близьких?”
“Звичайно, не треба витрачатися. Головне – сім’я разом.”
Коли Дмитро повернувся, він застав Настю за плануванням. “Дивись, я склала список гостей: тітка Люда, дядько Петро, твоя сестра Оксана з чоловіком, і наші друзі – Сергій з Мариною.”
Дмитро кивнув. “Добре. А місце? Може, кафе ‘Веселка’? Не ресторан, але затишно.”
“Згодна. Подзвони і забронюй на суботу.”
Дмитро набрав номер кафе. “Добрий день! Хочу забронювати зал на 15 осіб на суботу, 12 вересня. Ювілей мами.”
“Так, є вільний зал. Депозит 3000 гривень,” – відповів адміністратор.
“Гаразд, бронюю.” Дмитро поклав трубку. “Все готово! Тепер запрошення.”
Вони почали дзвонити гостям. Першою – тітці Людмилі. “Тітко Людо! Це Дмитро. Запрошую на мамин ювілей у суботу. Кафе ‘Веселка’, о 18:00.”
“Ой, Дмитрику, з радістю! 55 років – це ж подія! Що подарувати?”
“Все, що завгодно. Мама буде рада вас бачити.”
Потім – дядьку Петру. “Дядьку Петре, привіт! Ювілей мами, приходь з тіткою.”
“Звичайно, племіннику.”
Оксана, сестра Дмитра, зраділа. “Брате, супер! Ми з чоловіком приїдемо. Діти теж?”
“Так, беріть усіх!”
Сергій, друг Дмитра, засміявся. “Старий, ти ж знаєш, я не пропущу. Марина теж прийде. Що готуєте?”
“Меню в кафе, але буде торт від Насті.”
До вечора все було організовано. Але Настя все ще хвилювалася. “Дмитре, а якщо грошей не вистачить? Ліки коштували 800, сережки 2000, депозит 3000… А ще продукти для дому.”
Дмитро обійняв її. “Не переживай. Я візьму підробіток. Все буде добре.”
Наступні дні пройшли в підготовці. Настя пекла торт – триярусний, з кремом і фруктами. “Дивіться, яка красота!” – сказала вона, показуючи Дмитру.
“Супер! Мама оцінить.”
Олена Іванівна, тим часом, готувалася вдома. Вона жила в маленькій квартирі на околиці міста, де все нагадувало про минуле: фото чоловіка, який пішов п’ять років тому, дитячі малюнки Дмитра і Оксани. “55 років… Час летить,” – міркувала вона, переглядаючи альбоми. “Діти виросли, онуки скоро будуть. Треба жити повноцінно.”
Вона подзвонила подрузі Галині. “Галю, мене діти на ювілей запрошують. Кафе, гості… Я й не чекала.”
“Олено, це ж чудово! Одягни ту червону сукню, ти в ній як королева.”
“Добре, одягну.”
Нарешті настав день ювілею. О 17:00 Дмитро з Настею приїхали за мамою. “Мамо, ти готова? Виглядаєш чудово!” – вигукнув
Дмитро, побачивши її в сукні.
“Дякую, синку. Настя, ти теж красуня. Як здоров’я?”
“Краще, дякую. Ліки допомогли.”
В кафе вже збиралися гості. Тітка Люда приїхала першою, з букетом троянд. “Олено, сестро, вітаю! 55 – це розквіт!”
“Дякую, Людо. Рада тебе бачити.”
Дядько Петро приніс вино. “Олено, за твоє здоров’я! Нехай роки додають мудрості.”
Оксана з сім’єю обійняла маму. “Мамо, ти найкраща! Ось подарунок – шарф ручної роботи.”
“Ой, дякую, доню.”
Сергій і Марина принесли коробку цукерок. “Вітаємо! Нехай життя буде солодким.”
Зал був прикрашений кульками і гірляндами. Оркестр грав легку музику. Дмитро підняв келих. “Дорогі гості! Сьогодні ми святкуємо 55-річчя моєї мами, Олени Іванівни. Вона – найкраща мама в світі! За тебе, мамо!”
Всі зааплодували. Олена Іванівна зворушено сказала: “Дякую, діти. Я не чекала такого. Головне – що ви всі тут.”
Настя подала торт. “Олено Іванівно, це від мене. З кремом, як ви любите.”
“Настю, ти золото!”
Вечір проходив весело. Гості розповідали історії. Тітка Люда згадала: “Пам’ятаєте, як ми в дитинстві з Оленою крали яблука в сусідському саду? Вона завжди прикривала мене!”
Всі засміялися. Дядько Петро додав: “А я пам’ятаю, як Олена вийшла заміж. Така красуня була!”
Оксана поділилася: “Мамо, ти завжди підтримувала мене в школі. Коли я провалила іспит, ти сказала: ‘Все буде добре, головне – старайся’.”
Дмитро встав: “А я пам’ятаю, як мама вчила мене їздити на велосипеді. Я впав, розбив коліно, а вона сказала: ‘Вставай, синку, життя – це не рівна дорога’.”
Олена Іванівна посміхнулася. “Діти, ви мене розчулюєте. Але давайте танцювати!”
Оркестр заграв вальс. Дмитро запросив маму. “Мамо, потанцюємо?”
“З радістю, синку.”
Настя танцювала з Сергієм. “Дякую, що прийшли. Дмитро так старався.”
“Він хороший хлопець. А ти одужала?”
“Так, все гаразд.”
Раптом Олена Іванівна відчула запаморочення. “Ой, щось мені недобре…”
Дмитро підхопив її. “Мамо, що сталося?”
“Нічого, мабуть, втомилася.”
Настя принесла води. “Випийте. Може, додому?”
Але Олена відмовилася. “Ні, все добре. Продовжуємо!”
Пізніше Дмитро подарував сережки. “Мамо, ось твій подарунок. Як ти мріяла.”
Олена відкрила коробочку. “Ой, які гарні! Дякую, синку. Але… вони ж дорогі?”
“Не переживай, все в порядку.”
Вечір закінчився опівночі. Гості розійшлися, а Дмитро з Настею відвезли маму додому. “Мамо, сподіваюся, тобі сподобалося.”
“Дуже, діти. Це найкращий ювілей.”
Вдома Настя сказала Дмитру: “Бачиш, все вийшло. Але наступного разу плануймо разом.”
“Згоден. Я люблю тебе.”
“І я тебе.”
Але це була тільки початок історії. Наступного дня Олена Іванівна подзвонила Дмитру. “Синку, сережки чудові, але… я знайшла в коробочці записку. ‘Для коханої’. Це що?”
Дмитро зніяковів. “Е-е, мабуть, помилка в магазині.”
Але правда була іншою. Дмитро купив сережки не тільки для мами. Він планував подарувати подібні Насті, але переплутав.
“Настю, прости, я хотів тобі сюрприз.”
Настя засміялася. “Ти неможливий! Але дякую.”
Олена Іванівна, дізнавшись, сказала: “Діти, головне – кохання. А сережки я ношу з радістю.”
Минули тижні. Сім’я стала ближчою. Дмитро взяв підробіток, Настя одужала повністю. Вони часто збиралися разом.
Одного вечора Олена розповіла таємницю. “Діти, насправді мені не 55, а 56. Я колись збрехала про вік, щоб вийти на роботу раніше.”
Всі засміялися. “Мамо, ти вічна молодість!”
Історія продовжувалася. Дмитро з Настею вирішили завести дитину. “На честь бабусі,” – сказав Дмитро.
Олена зраділа. “Онук або онучка – найкращий подарунок.”
Тітка Люда організувала поїздку на море. “Після ювілею – відпочинок!”
Всі поїхали. На пляжі Дмитро сказав: “Життя – як море: хвилі, але завжди сонце.”
Настя додала: “І сім’я – як якір.”
Олена посміхнулася: “Ви мої скарби.”
Так минув рік. На наступний ювілей – вже 56 – вони святкували скромно, але з теплом. “Не треба грандіозно,” – сказала
Олена. “Головне – разом.”
Дмитро кивнув. “Ти права, мамо.”
Але в серці він планував наступний сюрприз. Життя тривало, повне розмов, сміху і любові.
Валентина Довга
