Дев’ята ранку, а Наталя Сергіївна ще навіть не снідала. Вона тихенько сиділа у своїй кімнаті й чекала, коли невістка нарешті піде з кухні. Але та не поспішала.
Невістка встигла з’їсти дев’ять млинців, випити дві чашки кави й тепер із захватом дивилася продовження улюбленого серіалу по телевізору. Звісно, вона могла б робити це й у своїй кімнаті: там і телевізор більший, і диван зручніший. Та все ж віддавала перевагу кухні, бо тут у будь-яку мить можна було щось перекусити.
А тим часом Наталя Сергіївна мріяла про простий сніданок: омлет і каву з молоком та цукром. Вона добре розуміла, що кухня маленька, і вдвох там просто тісно.
«Що робити? — думала Наталя Сергіївна. — І їсти хочеться, і на кухню йти не хочеться. Невістка одразу почне сваритися: мовляв, я знову не вчасно. Потім обов’язково розкаже чоловіку, що я плиту забруднила, а від моєї їжі на кухні якийсь неприємний запах».
Наталя Сергіївна пригадала, як тиждень тому випадково підслухала розмову невістки з її подругами. Вона тоді стояла на балконі, а дівчата жваво розмовляли у неї під вікном.
— Найбільше мене обурює, — скаржилася невістка, — що три роки тому їй у спадок дісталася квартира. Щоправда, однокімнатна й на околиці міста, але велика. І от замість того, щоб поїхати жити туди, вона псує нам тут життя. Яка їй, власне, різниця, де мешкати?
— А ти свекрусі про це казала? — цікавилися подруги. — Пропонувала з’їхати?
— Авжеж казала! — невістка невдоволено дивилася на подруг. — Авжеж пропонувала. А вона, бачте, ту квартиру здає. Каже, мовляв, це дозволяє їй майже ні в чому собі не відмовляти. Ви десь таке бачили?
— Ні! — хором відповідали подруги. — Такого ми ще ніде не бачили.
— У той час, як її рідний син мусить тулитися у трьох кімнатах разом зі мною та моїм сином. Вона, замість того щоб перебратися туди й звільнити нам четверту кімнату, кожного дня живе собі у задоволення. І це називається — мати?
— Ого! — дивувалися подруги. — І як так можна? А ти прописана у цій квартирі?
— Як дружина її сина — маю право. І мій син від першого шлюбу теж має тут право жити. Чи я неправильно кажу?
— Авжеж правильно, — підтримали подруги. — А свекруха що, мовчить, що то чужа дитина?
— Нехай тільки спробує щось сказати, — відповіла невістка, — я їй таке влаштую! Ще цього бракувало. Хлопчикові скоро чотирнадцять — я не дозволю його ображати.
— Ну, це зрозуміло, — кивнули подруги. — А може, просто переселити її та й усе?
— Та я б уже давно переселила! — відрізала невістка. — Але ж за законом їй належить половина квартири.
— Це несправедливо, — зітхали подруги.
— Авжеж несправедливо, — погоджувалася невістка. — От якби вона переїхала у ту однокімнатну квартиру, а свою частку переписала на сина — отоді було б по-справедливому. Але ж вона думає тільки про себе! Про те, щоб ні в чому собі не відмовляти. А те, що ми живемо всі разом й на скромну зарплату її сина, їй байдуже.
— То це виходить, ти вже майже рік так? — перепитали подруги.
— Майже рік, — зітхнула невістка. — Після весілля з її сином ми переїхали сюди, так і живемо. До цього жила з першим чоловіком у двокімнатній квартирі, а тепер ось тут.
— Твоя свекруха — егоїстка ще та, — робили висновок подруги. — Мало того, що не змогла виховати сина, який би багато заробляв, так іще й свою частку в його користь віддати не хоче.
— Але нічого, — запевняла невістка. — Я їй тут спокійного життя не дам. Я змушу її з’їхати в однокімнатну квартиру. Вона ще не знає, на що здатна жінка, яку люблять!
— А тебе люблять?
— Ще і як! — хизувалася невістка. — Її синочок у мене так закохався, що ладен виконати будь-який мій каприз. Я добре знаю, на що здатні закохані чоловіки. Він тільки й думає, як би мені догодити. Ну, а я цим користуюся.
Поведінка невістки змінилася відтоді, як тільки вона з’явилася у цьому домі. І з кожним днем вона ставала дедалі сміливіше стосовно свекрухи. Дійшло навіть до того, що вона змусила Наталію Сергіївну купити власний холодильник й тримати його у своїй кімнаті.
Наталія Сергіївна підійшла до дверей і прислухалася, що відбувається у квартирі. За звуками вона зрозуміла: невістка досі сиділа на кухні.
«Син на роботі, — подумала Наталя Сергіївна, — а її хлопець у школі. Це добре. А то б вони зараз усі гуртом мені за щось дорікали».
Жінка важко зітхнула, наважилася взяти необхідне для сніданку, вийшла з кімнати й рушила на кухню. Привіталася з невісткою, але у відповідь почула лише мовчання, тож почала готувати собі омлет.
— Наталю Сергіївно, невже ви не розумієте, що заважаєте? — кинула невістка. — Чому обов’язково треба приходити на кухню саме тоді, коли я дивлюсь телевізор?
— Та я ж тільки…
— Що — тільки? — обурилася невістка. — У вас завжди «тільки»! А те, що ви тут зайва, до вас ніяк не доходить? Скільки разів я казала: купіть собі електроплитку й готуйте у своїй кімнаті. Ні! Ви, наче навмисне, все робите наперекір. Для чого? Щоб мені гірше було?
І цього разу невістка не стала стримувати ані себе, ані емоцій.Вона висловила свекрусі все, що про неї думає й чого від неї хоче.
«Оце так! — подумала Наталія Сергіївна, вислуховуючи потік образ. — Тут усе набагато серйозніше, ніж я гадала. Ні, досить. З мене вистачить».
— Я все зрозуміла, — спокійно сказала вона, коли невістка нарешті втомилася сваритися й зробила паузу. — Ви мене переконали. Я переїжджаю. За тиждень звільняється моя однокімнатна квартира.
— Ну, так і бути, — перебила невістка. — Тиждень потерплю. Але не більше! Чуєте? Якщо через тиждень ви не переїдете, я цього так не залишу!
— Переїду, — відповіла Наталія Сергіївна. — Тільки не хвилюйся, тобі не можна.
— Що?! — обурилася невістка, але свекруха поспішила сховатися у своїй кімнаті.
Ввечері й син дізнався, що мати невдовзі переїде.
— Та все правильно, мамо, — сказав він. — Так навіть краще буде для всіх. А твою кімнату я займу. Мені ж потрібен власний кабінет! Кожен поважний чоловік, який ставить перед собою великі цілі, має мати кабінет. Я там працюватиму. Може, й створю щось геніальне. А ти тоді пишатимешся мною.
Наталія Сергіївна нічого не відповіла синові. І за тиждень вона справді зібрала речі та виїхала.
Минув рік.
«Цікаво, як там моя свекруха поживає? — розмірковувала невістка. — Може, саме час у спадок оформлювати ту однокімнатну квартиру? Може, вона давно пустує, а ми й гадки не маємо. Її ж можна було б здавати! Скільки грошей заробити».
Вона швиденько прикинула в думках, які прибутки могли б мати.
— Поїдьмо до твоєї мами, — сказала вона чоловікові.
— А навіщо? — здивувався той.
— Ну, все ж таки… Вона ж твоя мама. Раптом щось сталося.
— Добра ти у мене, — усміхнувся він.
— Що правда, то правда, — погодилася невістка. — Доброти в мені хоч відбавляй.
— Може, торт візьмемо?
— Торт? — перепитала невістка. — А навіщо? Солодке шкідливе. Краще фрукти. І речі її заберемо, які тут залишилися, — додала невістка. — Може, вони їй потрібні.
— А що вона залишила?
— Кавомолку. Вже рік у шафі лежить, місце займає.
— Та ж вона зламана.
— І що? Її можна полагодити, — невістка зробила круглі очі й подивилася на чоловіка. — Як вона там без кавомолки? Ти думав про це?
— Якщо чесно, ні.
— Ну от! А ще син називаєшся. Треба думати. Син завжди повинен дбати про матір. Мати забувати не можна. Вона ж для тебе все зробила — навіть свою кімнату віддала під твій кабінет. А ти що?
— А що я?
— Мало того, що нічого великого не створив, так ще й маму забув!
— Дякую тобі, кохана, що нагадуєш. А то я й справді геть забув маму.
— Будь ласка, — сказала невістка.
Невістка подзвонила у двері. Їх відчинила молода жінка.
— Вам кого? — поцікавилася вона.
— Наталія Сергіївна тут живе? — запитала невістка.
— Тут, — відповіла жінка.
— А ми до неї. Я її невістка. А це мій чоловік, її рідний син.
— Проходьте, — сказала жінка.
Невістка тільки-но ступила у квартиру, як одразу забула про все. Вона опинилася у величезному передпокої. Найбільше її вразив акваріум біля стіни із золотими рибками.
— Тут ціна одного передпокою, як усієї нашої квартири, — прошепотіла невістка чоловікові.
— Шикарний передпокій, — тихо відповів чоловік, роздивляючись підлогу, стіни, стелю, акваріум і все, що є.
У передпокої було кілька дорогих дверей, які кудись вели, проте гостей туди не пустили.
— Наталії Сергіївни зараз немає вдома, — відповіла жінка.
— А коли вона буде? — запитала невістка.
— Думаю, не раніше ніж за місяць, — відповіла жінка й усміхнулася.
— А де її кімната? — запитала невістка.
— Я вас не розумію, — сказала жінка. — Вона у всіх кімнатах живе.
— У якому сенсі? — не зрозуміла невістка.
— У прямому. Це квартира належить тільки їй, і вона тут мешкає.
— А ви тут хто? — запитала невістка.
— Особистий секретар і помічниця Наталії Сергіївни, — відповіла красива жінка. — Працюю у неї майже рік. Відтоді як вона вийшла заміж.
— Заміж?
— Ну так, — сказала помічниця. — Майже рік тому Наталія Сергіївна одружилася зі статним чоловіком, і вони викупили цілий поверх. Дві квартири об’єднали, а дві здають в оренду. Зробили ремонт. А зараз вони поїхали на море, а мене залишили за квітами доглядати та котом.
— За котом — це добре, — тихо сказала невістка.
— Може, їй щось передати? — запитала помічниця.
— Ось, ми їй привезли, — сказав син і хотів простягнути коробку зі зламаною кавомолкою, але невістка його зупинила.
— Ми самі їй передамо, — сказала вона, — коли побачимося.
Усю дорогу додому невістка обурювалася, що свекруха — невдячна жінка.
— Це ж треба! — говорила вона чоловікові. — Вийшла заміж за багатого чоловіка й мовчала. Рік минув, а вона жодного разу не поцікавилася, як ми живемо, чи все у нас гаразд.
— Справді, — погоджувався чоловік, — як так можна? — Мати, називається.
— Ну нічого, — сказала невістка. — Я цього так не залишу.
Вона почала вигадувати різні шляхи, щоб скористатися багатством свекрухи, але все було марно. Приблизно за місяць їм вручили повідомлення, у якому пропонували викупити частину квартири, що належала Наталії Сергіївні.
Невістка одразу ж подзвонила свекрусі:
— Але ж у нас немає на це грошей! — кричала вона.
— Я знаю, — спокійно відповіла Наталія Сергіївна, — але я зобов’язана за законом спершу запропонувати свою частку вам. Я знаю, що ви відмовитеся. Нагадую, що мені належить половина квартири.
— За що ви так із нами? — запитала невістка.
— До чого тут ви? — перепитала Наталія Сергіївна. — У мого чоловіка через пів року день народження. Ювілей. Хочу зробити йому гідний подарунок. А де взяти гроші? Ось і доводиться продавати свою частку у квартирі.
— А про свого сина ви вже не думаєте?
— А про нього ти думай, — сказала Наталія Сергіївна, — ти ж його дружина. Але якщо ти раптом від нього підеш, тоді я, звісно, подумаю про нього. А зараз я за нього спокійна. З тобою він не пропаде.
Невістка сиділа з телефоном у руці, наче облита холодним душем. Її губи сіпалися, але слів не було. Вона не чекала такої впевненості й відстороненості від свекрухи.
— Ти чула? — обережно спитав чоловік. — Мама продає свою частку у квартирі.
— Чула, — прошипіла невістка. — Вона просто хоче нас виселити.
Та у глибині душі їй було ніяково. Свекруха, яку вона вважала тихою і слабкою, виявилася набагато сильнішою, ніж усі думали. І тепер саме вона мала владу над їхнім життям.
Минуло кілька місяців, і у двері квартири постукали. Прийшли люди, готові купити квартиру. Усміхнені, впевнені у собі, вони ввічливо, але твердо пояснили, що мають намір жити тут. Вони купують квартиру наступного тижня.
Як виявилося, квартира була повністю оформлена на матір. Адже, на той момент її син ще був неповнолітнім. Проте він завжди знав, що половина цієї квартири буде його, але тільки не врахував, що мати може її сама продати.
Мати так і зробила. Вона продала квартиру сімейній парі, а половину грошей віддала сину з невісткою. Їх вистачило на скромну двокімнатну квартиру й далеко не в новому домі.
Тим часом Наталія Сергіївна, сидячи на терасі свого нового просторого дому, пила каву з молоком і цукром — так, як любила. Поруч — чоловік та кіт. Все, що потрібно для її спокою. Жінка усміхнулася.
— Життя тільки починається, — подумала вона. — І ніякі сварки, ніякі образи більше не зіпсують мені сніданок.
