Мені лише 20 років, я дуже рано вийшла заміж. Маю синочка, якому 3 рочки, я дуже сильно люблю його, і дуже щаслива, що він у мене є. Незважаючи на те, що мені прийшлось пережити.
В останній рік навчання в школі я все покинула, і школу, (яку закінчувала екстерном) і батьків і пішла до хлопця жити, мені подобалося сімейне життя.
Але вже через кілька місяців спільного життя чоловік почав пізніше приходити додому, потім перестав ночувати вдома, навіть не приховував від мене, що у нього є інша. Пробувала налагодити відносини, пару раз прощала, коли говорив, що все, він її покинув. Але все повторювалось знову.
Після народження сина він зовсім охолов, почав натякати на те, щоб я сама пішла від нього, шлюб наш був не зареєстрований. Навіть мені якось сказав, що йому друзі відразу порадили шлюб не реєструвати, оскільки розлучатися буде складно і аліменти потім доведеться платити.
Майже місяць я ні з ким не спілкувалась, до батьків звернутись не могла, оскільки я сама визначилася. Мені було дуже образливо, і я незнала, що робити.
І ось якось спробувала зв’язатися з його коханою. Сама говорити не могла, знала, що розплачуся, тому попросила про це подругу. Розмовляла вона спокійно, сказала, що буде з ним зустрічатися, тому що вони зустрічалися ще до мене.
Не можу передати ті почуття, які я відчувала, прокидаючись щоранку в ліжку, дивлячись на сплячого сина і мріючи зібрати речі і піти, забравши дитину. Але йти було нікуди, і я терпіла, коли щовечора вони зідзвонювалися і він йшов до неї.
На восьме березня він мене не привітавв. Було дуже прикро і розповісти нікому. Бувало, ночами сиділа і розмовляла зі сплячою дитиною. Так не вистачало тоді розуміння з боку близьких, але нікого поруч не було.
Із матеріальної сторони також не все було гладко – весь свій дохід чоловік витрачав на любов всього його життя і своїх друзів. Додому міг купити щось із продуктів і то не завжди. А грошей які я отримувала на дитину не вистачало, тож приходилось економити, памперси одягала лиш на прогулянку, а речі приходилось купувати, які вже були у вжитку. Батькам ніколи не скаржилася і не буду.
Якось вночі як зазвичай сиділа і чекала чоловіка, навіть знаючи, що і в цю ніч він не заявиться, але сподівалася (така наївна була). Прийшла мені смска, від неї, клубок у горлі застряг, насилу відкрила, написано там було наступне: «Можеш не сподіватися, з тобою він більше не буде, тому що ти – невдаха, не маєш навіть середньої освіти (в коледжі я вчилася заочно), а я, вчуся на державний грант, все у мене буде, а ти так і сиди вдома ». Сил не було навіть злитися – що я їй такого зробила? Але з того моменту я вирішила змінитися кардинально. Я зрозуміла, що дійсно дуже наївна, і пообіцяла собі, що як тільки з’явиться можливість, я піду від нього, влаштую своє життя так, що він і не впізнає мене.
Дні минали, одного разу я зайшла до батьків, провідати. Мама подивившись на мене, напевно, зрозуміла, що мені не солодко живеться. А через кілька днів подзвонила і сказала, що прийме, якщо я більше не хочу з ним жити, але це повинно бути моє остаточне рішення. Я була на сьомому небі від щастя. Мама, до речі, так і не пробачила мене, але внука батьки обожнювали. Чоловік мій, напевно був дуже радий, що я пішла, оскільки жодного разу за цілий рік не подзвонив, ні на які свята, навіть на день народження сина.
Ні з ким з його оточення я не спілкувалася. І з завзяттям зайнялася лише собою і навчанням. Коли я закінчувала навчання в коледжі, банк прийняв мене на навчальну практику. Коли закінчився час практики, мені запропонували залишитися і продовжити працювати, так як їм потрібні були працівники, чому я дуже зраділа. А вже через рік наполегливої праці я отримала підвищення, і стала начальником відділу.
І ось під новий рік з’являється мій “чоловік” до мене на роботу, просить розмови. Я його відверто і дуже спокійно відправила геть. Тоді він заявив, що сильно в мені розчарувався, оскільки я опинилася з кам’яним серцем. Невже він навіть не підозрює, що це він мене такою зробив? Тепер він щодня телефонує і пише смски про те, що йому дуже шкода, що він був не правий, що хоче мене повернути. Від знайомих я дізналася, що та найулюбленіша його покинула і вийшла заміж, за досить заможного чоловіка.
Я думаю, що зараз він так само самотній, як і я колись. Чесно кажучи, я Рада, що йому вдалося все відчути на собі.
Після того як я пішла від нього, я знала, що нас нічого не пов’язує. Він не хотів платити аліменти – будь ласка. Все ще пам’ятаю той день, коли у нотаріуса від спокійнісінько написав відмовну від батьківства, з тих пір ми чужі.
Оглядуючись назад, розумію все, що трапляється в нашому житті, все на краще. Потрібно тільки йти вперед до мети. А та біль, що тобі причинили інші, повернеться до них обов′язково.
Фото pixabay.com
