Катерина завжди відрізнялася м’якістю й схильністю виправдовувати оточуючих за не найкращі вчинки. У дитинстві вона знаходила виправдання негарній поведінці батька, який після випитого міг влаштувати вдома справжній розгром. Потім сама видумала виправдання зраді найкращої подруги, яка вирішила підставити її заради довгоочікуваного підвищення. Пізніше з’явилася необхідність постійного виправдовування негарних вчинків обранця, що не відрізнявся особливою схильністю до відповідальності.
— Я сьогодні не готовий займатися домашніми справами, — запросто говорив Валерій, приходячи з роботи. — Важкий день видався. Я дуже втомився. Гаразд, полицю можна й завтра зробити.
Катя входила в положення й ніколи не влаштовувала сцен на рівному місці заради вирішення домашніх питань.
— На тобі ж усі їздять, — інколи сердилася на доньку Людмила Василівна. — На роботі за всіма хвости носиш, вдома сама все тягнеш.
— Не стану ж я сваритися з чоловіком тільки тому, що він не хоче прибивати полицю сьогодні, але цілком може зробити це завтра, — логічно міркувала Катя.
— Те ж мені чоловік? — сердилася мама. — Той факт, що живете разом у незареєстрованих стосунках, не робить його твоїм чоловіком. Ви вже 3 роки в незрозумілому статусі. А Валерка твій жодного разу й не підняв питання про необхідність походу до РАЦСу.
— Та яка різниця! — щиро не розуміла молода дочка. — Я вважаю, раз ми разом живемо, отже, сім’я, а наявність чи відсутність штампа взагалі нікому не гарантувала щастя.
Насправді, Катерина на початку стосунків дійсно мріяла про гарне весілля з великою кількістю квітів і білою сукнею. Але Валерій ставився до таких умовностей байдуже й не розумів банальної необхідності витрачати гроші на свято, віддаючи перевагу раціонально розпоряджатися бюджетом.
— А Віра з Дмитром уклали офіційний шлюб і без весілля обійшлися, — сказала Катерина якось коханому, підводячи до розуміння того, що немає потреби витрачати гроші чи сили на організацію розкішного заходу.
— Ой, а нам і так добре. До чого ці умовності? — якось не надто радісно сприйняв цю інформацію чоловік.
З часом Катерина перестала підіймати цю тему, втішившись тим, що їм і справді разом добре. Вона пояснила таку поведінку обранця страхом перед укладанням офіційних паперів і не стала на нього особливо давити. Вони жили на орендованій квартирі, і існувало багато побутових і фінансових питань. Тому зайвий раз хвилюватися через бажання відповідати чиїмось очікуванням, у неї не було найменшої охоти.
— Треба оформити іпотеку й купити нормальну квартиру, — якось запропонував Валерій. — Не можемо ж ми все життя скитатися по чужих кутах.
— Пропоную оформити на тебе, бо робота у тебе офіційна і дохід стабільний, а мені можуть і не дати. Але я не проти, тільки мало розумію в цьому питанні, отже, покладаюся повністю на тебе, — радісно відповіла Катерина, відчуваючи наближення стабільності.
— Бачиш, а ти говорила про Валерія як про несерйозного й безвідповідального, а він думає про спільне житло, значить, збирається зі мною прожити в щасті й радості, а не скакати між дамами, — говорила вона потім матері.
— Не можу я позитивно оцінити цей вчинок, бо заміж тебе він не кличе, а нависаючий величезний кредит, за який ти теж платиш гроші, зовсім не тягне на докази любові, — парирувала мама Каті.
— У відрядження мене відправляють на місяць, — сказав якось Валерій, повернувшись з роботи. — В інше місто, отже, доведеться тобі самостійно займатися переїздом.
— Я чудово можу дочекатися твого повернення, і потім ми відсвяткуємо новосілля, — пропонувала йому Катя.
— Ми, звісно ж, все відзначимо й відсвяткуємо, тільки не бачу причини затягувати події, на які так довго чекали, — переконував її вибраний. — З чоловічою роботою в процесі переїзду допоможуть впоратися твої родичі, і все буде добре.
Катерина настільки сильно мріяла про власне житло, що прийняла правильність думки Валерія. Відразу після його від’їзду вона оформила відпустку, яку присвятила переїзду й очікуванню повернення коханого.
До його приїзду молода жінка запланувала невелике свято в компанії найближчих людей, але веселого свята не вийшло. Валерій повернувся в поганому настрої, невдоволено вдивлявся у те, що відбувається, і старанно шукав недоліки в цій ситуації.
— У тебе на роботі неприємності? — намагалася дізнатися у нього Катя.
— Ні, усе в мене нормально. Просто втомився й розраховував трохи відпочити. А ти тут своє дурне свято влаштувала.
Катерина не стала влаштовувати сварку, прийняла правоту його суджень і докоряла себе за безтактність і нерозсудливість. Чоловік дійсно багато працював. Вона не подумала про це й створила причини для емоційної напруги.
Але потім історія забулася, і вони облаштовували побут на новому місці. Правда, старі проблеми нікуди не поділися, і від цього було іноді сумно. Катерина тягнула на собі господарські та побутові питання. Валерій втомлювався на роботі й постійно відпочивав.
— Навіщо тобі чоловік у домі, якщо сама всім займаєшся? — якось поцікавилася мати. — Отак би тільки для себе жила, а так у нього все добре, а ти — обслуговуючий персонал і не більше того.
— Просто в мене більше вільного часу й можливості займатися домом. Не розумію категоричності.
— Катя, у сучасному світі не актуальне розподілення обов’язків за гендерною ознакою. У всі часи актуальне використання дурнів, таких як ти, — не приймала її позицію мама, яка бачила те, що відбувається, збоку.
Минув час, по суті, нічого не мінялося, і все залишалося в звичному режимі. Але кожного разу Катерина знаходила логічне пояснення тому, що відбувається, і заспокоювала сама себе. Все складалося звично й логічно, а потім у Валерія з’явилася подруга на стороні, про що вона дізналася зовсім випадково.
— Розумієш, — говорив він їй потім, — чоловікам потрібні й важливі свіжі емоції й почуття, отже, все нормально, не переживай.
— Ти вважаєш нормальним факт зради? — не розуміла Катерина, стримуючи сльози.
— Та не драматизуй на рівному місці, — спокійно міркував Валерій. — Вона для мене зовсім нічого не значить. Я не збираюся з тобою розставатися. І взагалі, це був випадковий епізод для, так би мовити, емоційної розрядки. А далі все буде, як завжди.
— А я тепер уже не хочу й не можу, як завжди. Тому пропоную взяти паузу й подумати над тим, що сталося. На різних територіях.
Валерій тимчасово перебрався до батьків. Катерина залишилася сама, вирішивши подумати про подальше життя й визначитися з майбутнім. Це було проблематично, оскільки вона знову шукала виправдання вчинкам Валерія, підсвідомо виправдовувала його й сильно сердилася на себе. Мамі подробиці дивної історії донька в принципі не стала розповідати, чудово передбачаючи її реакцію на ситуацію.
Так минуло пару місяців, за які Валерій кілька разів намагався поговорити з Катею, але розмова ця не клеїлася. Він не вважав себе винним у тому, що сталося, гадаючи, що подібні моменти можуть бути нормою життя.
— Отже, таке може повторитися в майбутньому й не раз, — твердив Катерині внутрішній голос, закликаючи не вчиняти чергові дурниці у вигляді публічного прощення й примирення зі зрадником.
Через 3 місяці млявих з’ясувань стосунків Валерій прийшов до Катерини з великим букетом і зробив офіційну пропозицію. При цьому сталося це якось буденно й похмуро, так що вона сама не зрозуміла суть того, що відбувається.
— Ти ж завжди хотіла весілля з гостями й квітами, — сказав він, віддаючи квіти й каблучку. — От я, взагалі-то, й не проти. Нехай уже буде, якщо це зробить тебе щасливою.
Не знаходячи відповіді на таке дивне пропозицію, жінка завагалася, що було прийняте як згода. Незабаром Валера притягнув назад речі й знову поселився в квартирі за мовчазної згоди нареченої. Він більше не піднімав тему щодо весілля, вважаючи питання вирішеним і справу зробленою.
От тільки в Каті не було колишньої впевненості й гострого бажання спільного життя з людиною, яку ще кілька місяців тому вона сама звела на трон і не дозволяла нікому опорочити його чесне ім’я.
— Якась ти дивна, — сказав їй одного разу начальник. — Може, відпустка потрібна? Ти сміливо можеш звертатися у разі необхідності.
— Дякую. Усе нормально, нічого не потрібно. Просто трохи втомилася, — брехала Катерина, не бажаючи нікого посвячувати у подробиці особистого життя.
Вона й сама не знала, як правильно пояснити свій стан і поведінку. Нібито Валерія любила й чоловіком вважала після кількох років спільного проживання. Але його поведінка й відсутність ініціативи з усіх питань раптом її засмучували. Виправдання закінчувалися, втома накопичувалася, і жінка вирішила вперше за довгий час підняти болючу тему, забуваючи про попередні установки.
— Як ми далі житимемо? — поцікавилася вона у Валерія, що прийшов після роботи.
— А ми хіба погано живемо? — не розумів чоловік. — Квартира своя практично, матеріальних проблем немає, отже, можна радіти й насолоджуватися молодістю.
— Житло в іпотеці, отже, на роль свого точно воно не тягне. Щоб у нас не було матеріальних проблем, мені доводиться працювати по 12 годин, 6 днів на тиждень. Сили й часу на радості якось не залишається, а ти особливо не поспішаєш мені допомагати й підтримувати мене.
— Тобто ти хочеш сказати, що я взагалі нічого не роблю й не стараюся заради нашого щастя? — невдоволено запитав Валерій.
— Я не знаю, мало ти робиш чи багато. Я знаю, що не відчуваю твоєї турботи й уваги, тому ніяких причин для радості й ейфорії не відзначаю.
— Ну добре, давай призначимо дату весілля, і я візьму на себе організаційні питання, — парирував він, використовуючи вічний козир у вирішенні проблемних моментів.
Катерина дивилася на людину, з якою прожила разом кілька років і планувала прожити все життя, і не розуміла себе. Вона сама видумувала виправдання всім його діям, вчинкам і словам, зовсім не піклуючись про свої переживання, емоції й почуття. Так здавалося простіше, бо, рятуючи інших, вона забувала про себе й розчинялася в усьому, залишаючи неприємний присмак і причини для негативного настрою. Ніби все було нормально, а тепер раптом набридло. Не хотілося, і колишня поведінка здалася верхом дурниці й нерозсудливості.
— А знаєш що? Я не піду за тебе заміж, — сказала вона, знімаючи подарувану раніше каблучку.
— Як це? У сенсі ти не підеш за мене заміж? — Валерій уважно на неї подивився. — Ти мені виносила мізкі із цим весіллям стільки часу, потім влаштовувала концерти з оповіданнями про весілля подруг. А тепер раптом ти передумала?
— Хотіла, а потім перехотіла. Нормальне кіно.
— Обурився Валерій, збираючи речі. — Ти все життя сама проживеш, бо ненормальна, і жоден чоловік таке ставлення до себе й занудства не винесе.
— А може, й знайдеться такий, що винесе, — несподівано впевнено сказала вона йому. — А якщо ні, значить, краще жити в гордій самотності, ніж задовольнятися жалюгідними подачками чи чекати чудес від тих, хто не вміє їх творити.
Валерій наговорив ще багато образливих і неприємних слів, після чого пішов. Гучно закривши двері. Катерина залишилася сама в квартирі, за яку ще належало довго й старанно платити іпотеку, але не почувала себе при цьому нещасною чи самотньою. Уперше за довгий час їй не потрібно було нікого виправдовувати чи розбирати моральний облик.
— Мамо, а я з Валерієм розійшлася, — сказала вона по телефону матері.
— Ну, нарешті очі в тебе відкрилис», — очікувало зраділа Людмила. — У тебе ще довге життя попереду, отже, запам’ятай одну істину. Ніколи не зраджуй себе задля інших людей, навіть якщо це здається запорукою можливого щастя й безкінечної радості.
— Цьому мені належить ще навчитися, — не надто й вірила в успіх задуманого жінка. — Пообіцяй, що у разі необхідності будеш давати мені ляпаса.
— Ну це я точно тобі обіцяю. Можеш навіть не сумніватися. Ми з батьком завжди готові відміряти улюбленій дочці, яка спробує вичворити чергову дурницю», — засміялася мати.
Для Катерини починалося нове життя. Вона поки що не знала, якою саме воно буде, і чи знайдеться там місце щастю й гармонії, але вже не сумнівалася в правильності обраного шляху й необхідності впевнено рухатися ним тільки вперед. Через тиждень вона з’їхала з квартири до батьків. Іпотека була оформлена на Валерія, тож йому й платити. У Катерини попереду нове життя і вона мала навчитися жити так, щоб не виправдовувати безглузді вчинки інших.
