Ми з чоловіком були одружені три роки, і весь цей час я була ворогом для своєї свекрухи. Вона звинувачувала мене у тому, що розпався перший шлюб її сина. Хоча, там все було зруйновано задовго до мене.
Після того розлучення свекруха прийняла до себе жити вже колишню невістку і онука. Особисто мені було від цього ні холодно, ні жарко:вона могла привести в свою квартиру хоч табір циган.
Чоловік справно віддавав гроші матері і колишній дружині, я намагалася в це не лізти, хоча мене іноді і напружувало кількість віддаються їм коштів.
У нас народився син, а невдовзі чоловіка нестало. Квартиру, в якій я проживала з дитиною і чоловіком, довелось ділити навпіл зі свекрухою, як спадок. А вона, в свою чергу, відписала свою частку улюбленій невісточці.
Не минуло й року, як нестало мого чоловіка, як ця особа переїхала до нас в будинок на правах господині. З того дня моє життя перетворилося на пекло. Свекруха приходила до неї в гості майже щодня. Удвох вони мордували мене як могли. Такі речі як пересолений суп і спеціально продірявлені дитячі черевики, були найбільш безневинними з усіх гидот і капостей, що вони зробили.
Врешті-решт мені довелося з’їхати. Я не могла продати нашу з сином кімнату, адже мені було ніде виділити йому рівнозначну частку. Здати нашу кімнату в оренду вони мені не дозволили. З горем навпіл, на декретних і пенсію по втраті годувальника, я дотягла до садка. У моєї дитини взагалі не було бабусь – моєї мами давно не стало, а свекруха крім старшого онука ніхто більше не хвилював.
Я звикла до того, що ми з сином тільки вдвох. На той час як син пішов в 8 клас, мені якимось дивом вдалося зібрати гроші на кімнату в гуртожитку. Я перестала платити за оренду житла і зітхнула вільніше. Життя почало потихеньку налагоджуватися. Час минав, я вийшла заміж, син закінчив школу і пішов вчитися далі.
А нещодавно у нашому житті спливла моя колишня свекруха. Її старший онук серйозно хворий. Вона зажадала в пам’ять про її сина, щоб моя дитина став донором для її улюбленого онука. Вони з колишньою дружиною мого чоловіка були готові навіть віддати мені ту саму квартиру, з якої самі мене і вижили з однорічною дитиною на руках. Я їм відмовила.
Нехай за це мене засудять, але я відмовила. Мені шкода того хлопчика, але свого сина мені шкода більше. У мене просто немає морально права змушувати свою дитину страждати заради щастя чужих людей. Адже вони навіть не впевнені, чи підійде син як донор цій дитині. У своїх припущеннях вони керуються тим, що у дітей однакова група крові.
Після моєї відмови, свекруха вирішила піти іншим шляхом. Вона підстерегла мого сина після училища і попросила його врятувати чуже життя. Вона розповіла моїй дитині про те, що його зла мати не дає йому стати справжнім героєм. Син, прийшовши додому в той день, закотив мені істерику.
Він звинувачував мене в тому, що я забороняю люблячій бабусі його відвідувати. Він звинувачував мене в тому, що я приховала від нього існування його брата. Я спробувала пояснити сину-підлітку ситуацію, але він і чути мене не хотів. Він забрав собі в голову, що як тільки йому виповниться 18 і він буде сам за себе все вирішувати, якщо його брат буде ще живий, то він відразу дасть йому все, що від нього попросять.
Я просто не розумію цю жінку. Як можна бути настільки цинічною, щоб використовувати одного внука для порятунку іншого, більш улюбленого і потрібного. Прости мене, Господи, але іноді я сподіваюся, що ця проблема вирішиться сама собою ще до повноліття сина.
Прошу вибачення за такий негатив, з тих пір як ця жінка знову з’явилася в моєму житті, мене просто трясе. Як мені знайти спільну мову з сином? Як позбутися від згубного впливу його новопридбаної бабусі?
Як пояснити сину-підлітку, що він сам по собі нікому там не потрібен, що їм потрібно тільки те, що можна у нього забрати?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
