Не пощастило Сашкові, – говорили родичі, – дружина йому дісталася негарна. Свекруха ж взагалі відверто говорила: – Анька нам породу псує; якщо діти в неї підуть, то не заздрю своїм онукам

Сашко одружився і привів додому молоду невістку. Здавалося, що ще треба – жити поживати і добра наживати. Та рідня ніяк не могла вгомонитися.

– Не пощастило Сашкові, – говорили родичі, – дружина йому дісталася негарна. Свекруха ж взагалі відверто говорила: – Анька нам породу псує; якщо діти в неї підуть, то не заздрю своїм онукам.

Нічим похвалитися не могла. І обличчя красивими рисами не виділялося. Родичі не розуміли, що в ній Сашко знайшов.

А якщо розібратися, він і не шукав. Просто зустрів дівчину, яка вміла слухати, і з якою йому було затишно, ось і одружився. І жити-то почали добре, якби не родичі. Я б, наприклад, таких родичів на заслання відправляла, щоб не заважали молодим жити.

Спочатку Сашку все влаштовувало. Ішов на роботу – дружину в щічку – чмок! З роботи приходить – знову вітальне чмок! Аня від радості, як на крилах літає; Сашко гроші для сім’ї заробляє, мріють дім побудувати. Добре їм удвох, і ніхто не потрібен. Але рідні у Сашка було повно; майже щотижня день народження, ювілей, хрестини, зустрічі та інше. Олександра з молодою дружиною запрошували всі.

В гостях Аня відчувала, що розглядають її і обговорюють. Хто постарше, шепотілися, чому вона не по-селянськи худа. – У нас всі дівки справно, – говорила баба Маша, – а ця як голобля.

Після таких вечірок Аня стала соромитися і свого зросту, і своєї худоби. Вона була вище середнього – метр сімдесят п’ять, а Сашка метр сімдесят два. Раніше грала у волейбол і пишалася своїм зростом, а тепер висока, незграбна дівчина всіляко «принижувала» свій зріст: поруч з чоловіком ходила без підборів, плечі опускала, немов боялася виділитися.

Невгамовна Сашкова рідня, як та крапля, що камінь точить, при нагоді натякали на некрасиву Сашкову дружину. І ось уже він сам починав шукати вади в дружині. Не минуло й півроку, як Сашка став задивлятися на гарненьких невисоких дівчат, а потім і зовсім погулювати почав.

Так, здавалося б, через нічого зруйнувалася родина. Аня не стала терпіти зради чоловіка і пішла від Сашка. Родичі сказали: – Нічого, Саша, іншу знайдеш, подумаєш, пожили кілька місяців, дітей все одно немає.

Аня поїхала з райцентру, де жила з Сашком, в інше село до матері. І після цього він не бачив її майже рік. За цей час симпатичний Сашка встиг подружити з трьома дівчатами і однією розлученою жіночкою. Але ніхто йому не подобався. Точніше сказати, зовні подобалися, але для душевного комфорту ніхто не давав: дратували вони його і не розуміли. Він за характером мовчазний, і якщо не захоче говорити, то краще його не чіпати. Тільки Аня знала, коли слово сказати, а коли промовчати.

Сашка став часто згадувати Аню; дізнався випадково, що вона з матір’ю в місто переїхала, і більше нічого про неї не чув.

– І чого я pозлучився, – думав він, – Анька ж завжди мені подобалася.

Мати заспокоювала сина: – Знайдеться тобі дружина і розумниця, і красуня.

– А хіба Анька дyра була? – невдоволено питав Сашка у матері.

– Зовсім не дyрна, раз такого хлопця відхопила, ти у мене симпатичний, а вона тобі зовсім не пара.

– А де вона – моя пара? Куди не кинь оком – ніхто не подобається.

– Нічого, молодий, знайдеш собі.

Але час минав, а Сашко був один і вже давно сумував за своєю колишньою дружиною Анею.

У місто він їздив приблизно раз на місяць. А потім став частіше навідуватися, в надії, що зустріне випадково Аню, підійде до неї і скаже: – Здрастуй! Ось так зустріч! Як живеш?

І від цієї думки, що він може випадково зустріти Аню, у Сашка ставало тепло на душі, – майже так само, коли вони ще жили разом.

Одного разу провів він в місті весь день, але Аню не зустрів. – Звичайно, більше ста тисяч жителів тут, – де її тут шукати, – думав Сашко, виходячи з торгового центру.

І в цю мить назустріч йому йшла дівчина: висока, струнка, – вона йшла легкою ходою, а вітер розвівав її світле волосся.

Сашко остовпів: це була його Аня.

А далі сталося все, як і мріяв: – Здрастуй! Ось так зустріч! Як живеш?

Аня теж здивувалася, що зустріла колишнього чоловіка. Ніхто з них один на одного злоби не тримав, тому розговорилися як старі знайомі. Потім Сашко повів Аню в кафе і весь час дивився на неї, що вона навіть збентежилася:

– Ти якась підозріло красива, – із захопленням сказав він.

– Підозріло красива? – перепитала Аня. – Перший раз таке чую.

Читайте також: Щодня бігав Іванко на околицю села. Бігав босоніж, затиснувши під пахвами кросівки, щоб не забруднити їх, а то баба побачить і почне кричати

– Ще не таке від мене почуєш, – похвалився Сашко, – я ж тобі слів красивих майже не говорив, а тепер хочу все сказати.

Але Аня поспішила, пославшись на зайнятість. І тут Сашко злякався: «А раптом у неї хтось є?» – подумав він. І до того йому страшно стало втратити її знову, що схопив Аню за руку і, дивлячись в очі запропонував: – Виходь за мене заміж!

У село до Сашка Аня не повернулася. Він сам переїхав до неї. І почали все з нуля. Орендували, квартиру, потім свою придбали. Потім син наpoдився, а через два роки донька. Аня трохи погладшала і це пішло їй на користь, – материнство додало краси і ще більшої впевненості.

Обоє не звертають тепер увагу на зріст: Аня носить підбори. Сашко змужнів ще більше і тепер легко піднімає Аню на руки. Коли дружина чепуриться перед дзеркалом, то в жарт, а може і всерйоз говорить їй: – Щось ти сьогодні підозріло красива!