Щодня бігав Іванко на околицю села. Бігав босоніж, затиснувши під пахвами кросівки, щоб не забруднити їх, а то баба побачить і почне кричати.
Верещала бабка завжди і за будь-якого приводу. А іноді привід і зовсім був не потрібен. Могла просто так глотку дерти, зриваючи своє зло на бідного Іванка. Він уже звик до цього, тому що баба його не била та годувала завжди смачно. Але він все одно був худим, тому що ніколи не сидів удома, все десь пропадав.
Цього літа у Іванка з’явилося щеня. Він врятував його від гoлoдної смepті, вигодував і виходив, тільки додому привести боявся – бабка насварить. Вона була проти собак, все кричала, що мати його любила собак з вулиці додому зносили, а тепер невідомо де сама пропадає.
Ховав хлопчик свого цуцика в полі. Вирив для нього ямку, накидав туди листя і ганчірок різних і щодня після школи бігав його годувати, що зі столу вдавалося поцупити. Назвав цуценя Сліпухом, а той ріс не по днях, а по годинах. Ось уже став з ямки вибиратися і по околицях бігати, зустрічаючи хлопчика зі школи. Іванко дуже боявся, що про це дізнається бабка і зовсім заборонить йому на вулицю виходити.
Але ось минуло літо і настала осінь. Іванко тепер не тільки годував, а й грів бідного Сліпуха – на вулиці стрімко холодає, а додому взяти цуценя він не міг – бабка б не пустила. Одного разу хлопчик так довго грів собаку, притискаючи її до свого гoлoго живота, що сам не на жарт замерз і ледь дійшов додому. Там він звалився в ліжко, а на ранок піднятися не зміг – захвopів.
Стривожена бабка викликала додому лікаря і той прописав постільний режим. Але як же він міг спокійно лежати, коли там, у полі, замерзав один-однісінький голодний Сліпух?
Від цієї думки Іванко починав гірко і беззвучно плакати, забуваючись в гарячому хворобливому маренні. Бабка і таблетки давала хлопчикові, і гірчичники ставила, і компреси робила – ніщо не допомагало онукові, і він лише гірше плакав в подушку. Нічого не вдієш, пішла баба в поле забирати Сліпуха. Привела додому собаку, вимила, та й пустила хлопчикові під ковдру.
На ранок Іванко прокинувся від того, що його ніс радісно вилизує Сліпух, а температури – як не бувало! Але тут закричала бабка:
– А ну, вставайте, дармоїди! Сідайте жерти! Скільки вас чекати можна? Тільки об’їдають мене, стару! І за що мені така кара?!
Іванко лежав в ліжку, слухав крики бабки і посміхався – він знав, що вона добра, хороша і найкраща бабця на всьому білому світі!
