Було сусідське весілля, і як годиться у селі, всі господині які жили неподалік, зійшлися до господарів щоб допомогти у приготуванні страв. От і Христина теж бігала та допомагала. Проте, на відміну від інших, вона ще поглядала на ворота і в голові їй непокоїла єдина думка: чи прийде її чоловік Богдан сам чи вже приведе ту свою любку, Ірину.
Та все-таки прийшов не сам. Надіялась та просила у Бога жінка але сталося чудо.
Бабусі, які сиділи на лавці вже почали перешіптуватись, а Христина як побачила, то вмить залишила посуд, який несла і побігла до саду. Сльози навернулися на очі, а в думці:
“Не повстидався ні мене, ні дітей”. Діти їхні вже школу закінчували, і все розуміли. Це ж треба найти молоденьку любку, покинути сім’ю та піти жити до неї, це ж село, всі все про всіх знають.
Та взяла себе в руки Христина, повернулася на кухню. Ніхто, а тим паче її Богдан та ота Ірина не повинні бачити її сліз. А Богдан ще колись повернеться до неї, була впевнена в думках жінка. Та от коли? Адже вже минуло майже сім років.
Та вона буде його чекати завжди. Ніхто інший їй не потрібен.
З тієї пори відколи Богдан пішов, від людей вона дізналася що він покинув роботу, став їздити на заробітки. Адже його любій Ірині потрібні нове гарне вбрання. А крім того почав будувати новий будинок, а дитину виховував як свою, все для неї старався. А про своїх рідних діточок, вже й давним -давно забув.
Не хотіла Христина грошей ніяких від Богдана, а тільки щоб хоча б цікавився як його діти поживають. Надіялась що колись йому дійде до голови.
І цей час настав. Однак тривав він недовго. З чоловіком на заробітках трапився нещасний випадок, і він був лежачий, не міг вставати. А як приїхав назад додому, то Ірина як його побачила то й одразу спекатись вирішила. Навіть в хаті своїй не був а вона зразу його відвезла з знайомим до спеціального закладу. Ніби так треба, там за ним краще подивляться.
А сама відтоді більше і не появлялась. А Христина як дізналася про біду Богдана, то одразу примчалась. Гляділа чоловіка майже два місяці, допоки його не стало.
На останок чоловік встигнув Христині промовити:
“Прости мене..” Після цього жінка часу навідувалася на кладовище, а по дорозі до нього, вона проходила повз будинок, який своїми руками звів її Богдан. Але там уже хазяйнував інший чоловік, якого приймала Ірина, і з допомогою якого вона ж і відправила Богдана до закладу та залишила напризволяще.
Автор: Ніна
