Не спитавши дозволу, свекруха нахабно запросила на нашу дачу всю свою гучну рідню
— Ірочко, а ти продуктів достатньо купила? — о шостій ранку подзвонила мені свекруха Раїса Петрівна.
— Що? Яких продуктів? Ви про що? — очманіла я, нічого не розуміючи зі сну.
Дзвінок пролунав несподівано і, звичайно ж, розбудив мене. Учора ми з чоловіком і дітьми на дачу приїхали пізно. Поки розібрали всі сумки, поки повечеряли й помилися, було вже за північ. Тому зараз дзвінок від свекрухи був як грім серед ясного неба.
— Ой, ну хто там? Невже не можна почекати, поки нормальні люди встануть? — сонно пробурчав Костик, перевертаючись у ліжку.
— Хто, хто? Твоя мама, — відповіла я чоловікові невдоволено й продовжила говорити з нетерплячою свекрухою. — Я не зрозуміла вашого питання, Раїсо Петрівно.
Мені теж не дуже подобалось, що свекруха розбудила мене ні світ ні зоря, але правила пристойності зобов’язували розмовляти, раз мамаша Костика вирішила мене розбудити.
— І чого ти не зрозуміла? Я спитала — чи достатньо ти продуктів купила? Ювілей — це, знаєш, не жарти! Потрібно відсвяткувати як слід, — віщала бадьорим голосом мати чоловіка.
На відміну від нас, вона прокинулася давно. І це було помітно по її бадьорому голосу.
— Ой, ну ви знову? Ми вже відсвяткували як слід, якщо що. Смію вам нагадати, що два дні тому Костя збирав увесь свій колектив і друзів у ресторані. І вас він теж запрошував туди, та тільки ви чомусь проігнорували запрошення, — я вже починала злитися. Свекруха знову завела мову про день народження сина.
Хотілося ще поспати, поніжитися. Адже в дітей нещодавно почалися канікули, а в нас із чоловіком — невелика відпустка. Ми й приїхали сюди, на нашу нову дачу, яку так вдало придбали два місяці тому, саме для цього. Відпочити після гучного ювілею чоловіка — днями йому виповнилося тридцять п’ять. Розслабитися на природі подалі від неспокійного міста й вічно метушливих людей.
— Те, що ви гуляли з чужими людьми, не вважається. Зрозуміло? Потрібно відзначити з рідними. Обов’язково! З тими, хто любить Костика, хто пам’ятає його малюком і щиро побажає йому добра й здоров’я.
Ідея про те, щоб зібрати всю свою численну рідню на якесь свято, у Раїси Петрівни з’явилася вже давно. Але якщо до цього вона лише витала в повітрі, не маючи чітких контурів і меж, то з наближенням дня народження сина сформувалася в конкретний план дій.
— Так, Костю, я вирішила — потрібно покликати всю нашу рідню на твій ювілей. І гідно його відзначити, — почала свекруха метушитися ще за місяць до святкової дати.
— Ой, мамо, та ні! Тільки не це, не хочу я. Що ти придумала знову? Колег і друзів покличу, і вистачить на цьому. Розумієш, половину з тих людей, про яких ти говориш, я навіть не пам’ятаю! А ти хочеш, щоб я запрошував їх до себе на день народження. Навіщо? Ну дурниця якась і абсурд. Нам навіть поговорити з ними буде ні про що, — намагався він відмовити матір від цієї витівки.
А тепер ось виявлялося, що свекруха, як і раніше, пестить свою мрію зібрати всю юрбу, щоб відсвяткувати Костин ювілей.
— Ви відзначили, а я ні! Я що, не можу за свого сина випити? Сказати йому гарні добрі слова в урочистій обстановці? Так, чи що? — наполягала мати чоловіка. — Так, я в ресторан не пішла, це мій вибір. Я там не знаю нікого, ви ж одну молодь запросили, ну і що я там робила б, серед шуму й гаму?
— Хочете сказати синові добрі слова й побажання, будь ласка. Хто вам заважає це зробити? Приїжджайте до нас на дачу, ми шашлики сьогодні зібралися смажити. І продуктів нам вистачить, не хвилюйтеся, — я вирішила, що моя місія виконана і зібралася відключитися. — А рідню свою збирайте в себе!
Але свекруха все-таки вставила пару фраз, на які мені варто було б одразу звернути увагу. Тоді я зрозуміла б, що вона має на увазі. Але мені дуже хотілося спати. І щоб свекруха вже від мене відчепилася.
— Так, Ірино, я приїду обов’язково. І продуктів ще з собою прихоплю, зайвими вони не будуть. Та й напої теж. Краще все-таки підстрахуватися. Я так думаю.
Раїса Петрівна нарешті відключилася, а я спокійно лягла досипати. Ранок був тихим і прохолодним, і спалося так солодко. Як ніколи в місті не спалося. Але якби я знала, який сюрприз нам приготувала мати Кості, то тієї ж миті зібрала б дітей, розбудила чоловіка і без огляду помчала назад, у міську квартиру.
А в цей час Раїса Петрівна часу даремно не гаяла. Вона подзвонила своїй рідній сестрі.
— Надю, здрастуй! Ну що ви там, зібралися до Костеньки? Ну й добре. А хто ще з вами приїде?
— Ну, як я вчора й говорила, ми з Іваном, Василь з дружиною Тетяною, внуки наші всі. На другій машині будуть дочка з зятем і своїми дітьми. І вони ж захоплять куму мою Алевтину. А потім пізніше, як усі свої справи перероблять, під’їдуть і Геннадій з Клавдією. У них же господарство, ти знаєш. Ну от, як упораються, усіх нагодують, так і приїдуть. Їм тільки адресу потрібно буде повідомити, а то вони не знають, у якому районі у вас дача.
— Добре, Надю. Я їм пізніше подзвоню, все поясню, як добиратися. Ти мені краще скажи, ви випити купили? Ну, добре, молодці. Недаремно я на вас сподівалася. Та й закуски треба ще докупити. Усе-таки, сюрпризом їдете. Раптом у Іринки й Костика мало частувань буде, на всіх не вистачить.
— Добре, щось купимо, Раю, не переживай. За нами не заіржавіє, ти ж знаєш, — пообіцяла сестра.
— І за мною не забудьте заїхати! — наказала вона під кінець розмови.
— Ой, ну насмішила! Звичайно, куди ж ми без тебе, Раєчко! Нас без тебе туди навіть і не пустять, я так підозрюю.
Ранок був чудовим. Світило сонечко, співали пташки. Чоловік з дітьми встановлювали надувний басейн, а я, нагодувавши всіх ситним сніданком, вирішила трохи позагоряти на зеленій галявині, поки спеки не було. Давно вже мріяла ось так полежати на сонечку, ні про що не думаючи.
«Як добре, що чоловік умовив мене купити цю дачу. Адже я спочатку була проти. А тут така благодать! Просто чудо! І ніяких морів не треба, все поруч і своє», — думала я, ніжачись під лагідними променями сонця.
Це був невеликий капітальний будинок на ділянці, де росла полуниця, було кілька кущів малини й смородини. Крім них, колишніми господарями були висаджені кілька фруктових дерев, які обіцяли в недалекому майбутньому гідний урожай. Територія будинку була доглянутою й затишною. На ділянці стояла баня й альтанка, в якій можна було посидіти після парилки з чаєм.
«Довелося влізти в борги, взяти кредит, але воно того варте. Он як радіють діти! Та й нам із чоловіком тут затишно й добре», — продовжувала міркувати я, лежачи на шезлонгу неподалік від розлогої яблуні.
Раптом мої приємні думки перервав різкий звук. Біля воріт хтось наполегливо сигналив.
— Костю, подивися, хто це, — підвівшись на лежаку, покликала я чоловіка. — Мабуть, Раїса Петрівна на таксі приїхала. Вона ж обіцяла мені зранку, що прибуде тебе вітати. От і сигналить, щоб ми всі урочисто вийшли її зустрічати.
Але яким же було наше здивування, коли за воротами ми побачили не одну, а цілих дві машини! Та ще й під зав’язку набиті численними гостями.
Усі вони стали вивалюватися з автомобілів з шумом і галасом, вітаючи мене й розгубленого Костю.
— Здрастуй, дорога наша Ірочко! Як давно ми тебе не бачили! — обіймали мене по черзі близькі й далекі родичі чоловіка.
Зізнатися чесно, деяких із них я бачила вперше. Інших пару разів, але імен не пам’ятала. Від мене всі гості по ланцюжку переходили до чоловіка, якого теж обіймали й голосно примовляли:
— Зі святом тебе, Костику, з ювілеєм! От і добралися ми всі до тебе, щоб привітати й випити чарку за твоє здоров’я.
Останньою з машини вийшла свекруха. Вона відводила погляд і робила вигляд, що не розуміє мого й Костиного здивування і навіть обурення.
— Ось, проходьте сюди. Не соромтеся, мої дорогі. Дивіться, який будинок мій син купив, який тут двір і сад, як тут затишно. І баня є, і мангал, і альтанка теж. Розташовуйтеся, будьте як вдома, — командувала Раїса Петрівна.
Багаточисельна юрба гостей тягнула за собою сумки й пакети з провізією, які вони прийнялися розпаковувати прямо на столі в альтанці. Родичі гучно перемовлялися між собою, обговорюючи новини і своїх і рідних, яким не пощастило сюди потрапити.
— Раїсо Петрівно, а що відбувається? Ви не хочете нічого мені пояснити? — запитала я свекруху, схопивши її за рукав і буквально силою відтягнувши за кущі, які щільною стіною росли навколо альтанки. — Тільки не кажіть мені, що вони самі! Адже це ви все організували, так?
— Ірочко, ну що ти! Навіщо поводишся як грубіянка? Свято ж, у сина день народження. От я й запросила всіх відсвяткувати. Що в цьому поганого? Вони ж усі нам рідня!
— Так і запрошували б до себе додому! У чому проблема, я не зрозумію! Ми з родиною відпочивати сюди приїхали, а не вашу орду зустрічати! — я ледь стримувалася, щоб не наговорити їй грубощів.
Від того умиротворення й почуття спокою, що я відчувала лише десять хвилин тому, ніжачись на шезлонгу, не залишилося й сліду.
— Припини! Не ганьби мене перед ріднею! Що це таке! Зрештою, це не тільки твій дім, а й мого сина. І тому будь ласка, потерпи нас трохи. І усміхайся, усміхайся! Нічого кислу пику гостям показувати.
Вона розвернулася й демонстративно пішла від мене геть. Зробивши кілька глибоких вдихів і видихів, я теж вийшла до гостей.
Картина була барвистою. Одні накривали в моїй альтанці стіл, інші спілкувалися з дітьми, яким привезли стільки солодких гостинців, ніби це був Новий рік. Діти верещали й реготали від захвату.
«Знову в Дашки алергія почнеться», — втомлено подумала я, знаючи, що моїм дітям не можна їсти стільки солодкого.
Костянтин у цей час розпалював мангал з незадоволеним виглядом. Я розуміла, що діватися чоловікові нікуди — гості на подвір’ї, потрібно м’ясо готувати. Мені чудово було видно, що чоловік теж здивований і вражений витівкою матері, але сваритися зі своїми рідними, а тим більше з мамою, не збирався.
Незабаром під’їхала ще одна машина — прибули довгоочікувані дядько Гена з тіткою Клавою. Гучні вигуки, обійми, жарти й сміх пішли за цим радісним для всіх, крім нас із чоловіком, дійством. Так, наші обличчя в цей момент треба було бачити.
Гості сиділи за столом уже п’яту годину. Додому ніхто виїжджати не збирався. Всім було дуже весело.
Мені довелося натякнути всім присутнім, що ми з чоловіком не маємо наміру залишати когось на ніч у нашому домі. Дивно, але гості виявилися недурними й натяк зрозуміли.
А ось реакція Раїси Петрівни була іншою. Свекруха з незадоволеним виглядом висловила мені й чоловікові, що рідню можна було й на ніч залишити, щоб наступного дня витопити баню. Виявляється, вона пообіцяла всім ще й баньку з віничком.
— Мамо, ніяких бань! Нехай усі їдуть по домівках. У нас тут не готель, — твердо промовив Костя.
— Ну тоді я теж поїду! Раз ви такі негостинні, я поїду до Наді, — маючи на увазі свою рідну сестру, демонстративно видала мати чоловіка.
Я встигла підійти до свекрухи перш, ніж та сіла в машину. Потрібно було сказати їй пару лагідних.
— Ви знаєте, Раїсо Петрівно, а в мене теж дуже багато рідні. Уявляєте? І я теж їх усіх дуже давно не бачила. Так от, я тут сьогодні вирішила, дивлячись на вас, що запрошу-но я їх до вас у гості на якесь свято! Усіх! Сюрпризом! Яке там у вас найближче свято? Як вам моя ідейка, а?
— Ну, знаєш, це вже ні в які ворота! Навіщо мені твоя рідня? — незадоволено відповіла вона, розуміючи, що я зараз просто відповідаю їй на її ж витівку.
Раїса Петрівна сіла в машину й надмірно голосно грюкнула дверцятами в мене перед носом.
Звичайно ж, мені й на думку не спаде поводитися так, як вона. Просто дуже вже хотілося сказати своїй коханій свекрусі щось таке, щоб вона задумалася над своєю поведінкою.
Хоча, про що я? Це зовсім не про неї.
