Не знаю, про що я тоді думала, але не встигла отямитися, як дізналася, що скоро стану матір’ю. Коли батьки дізналися про це, тато ледь стримався, а мати намагалася зрозуміти

Мої батьки разом ще зі школи. Я не знаю як у них починалися стосунки, але вони все життя разом. Батьки завжди для мене були взірцем. Стільки років разом живуть, підтримують одне одного й виховують мого старшого брата та мене.

Я також мріяла про любов на все життя, але ніколи не думала, що може бути якось інакше. Коли я навчалася у восьмому класі, ми переїхали в інше місто. Нова школа, нові друзі й нове оточення мені відразу сподобалися, можливо через це я почала бачити все крізь рожеві окуляри. Я була дружньою й відразу влилася у новий колектив. Якось потроху закрутився роман з однокласником. Це була моя перша любов, і я сподівалася, що назавжди.

Не знаю, про що я тоді думала, але не встигла отямитися, як дізналася, що ношу під серцем дитину. Коли батьки дізналися про це, тато ледь стримувався, а мати намагалася зрозуміти. Вона підтримувала мене, адже бачила, як мені складно. Термін припадав на кінець дев’ятого класу, тому за іспити я не хвилювалася, а мати сказала, що допоможе з дитиною. Це була найкраща підтримка для мене на той час.

Ми ще були занадто малі, щоб одружитися, тому жили кожен у своїх батьків. Бачилися у школі, часто ходили вдвох, але недовго тривали наші стосунки. Після дев’ятого класу він вступив до коледжу в інше місто та переїхав у гуртожиток. А я з маленькою дитиною залишилася у своїх батьків.

Спочатку ми часто спілкувалися телефоном, але велика відстань та його навчання не давали нам можливості часто бачитися. Згодом ми почали рідше дзвонити одне одному, а потім він взагалі десь зник.

Звісно, його батьки не очікували, що у нас так вийде, тому домовилися з моїми батьками нас одружити, як тільки він закінчить навчання у коледжі й знайде роботу. Але одружуватися він не поспішав.

Згодом, ми зрозуміли, що взагалі різні, ще й кудись почуття поділися. А коли у нього закінчилось навчання, ми з ним взагалі перестали спілкуватися. Лише іноді, він просить фотографію доньки, але грошима ніяк не допомагає.

На жаль, щасливе сімейне життя не передається у спадок. Я не одразу зрозуміла, що над стосунками потрібно працювати й ця праця може тривати роками. Якби я знала раніше, що так буде, то ніколи б не погодилася на роман з однокласником. Тепер мені 27 років, ще й досі живу з батьками, вищу освіту так і не здобула, а чоловіків у моєму житті більше не було.