Чому Аліна пішла від першого чоловіка, вона нікому не розповідала. Але життя її після цього сильно змінилося: вона звільнилася з роботи й пішла вчитися на кухаря. Готувати жінка любила ще з дитинства: бабуся привчала її до плити з п’яти років, ніби відчувала, що ця навичка стане у пригоді. І кухар з Аліни вийшов непоганий — принаймні начальство її цінувало.
Не оцінила свекруха. З Максимом вони познайомилися в ресторані, де працювала Аліна. Він попросив покликати кухаря, який варив борщ, і Аліна з готовністю вийшла, налаштована відстоювати своє кулінарне мистецтво. У рецепті борщу вона мала кілька особливих родзинок, що подобалися далеко не кожному. Але Максим борщ не сварив. Він запитав:
— Чи не могли б ви поділитися рецептом? У мене бабуся так готувала, а в мами зовсім інший виходить. Я б її навчив, як треба.
Ще навіть не знаючи маму Максима, Аліна почала сумніватися, що не варто вказувати їй на помилки у приготуванні борщу, але рецептом усе ж поділилася. Максим потягнувся за ручкою, зачепив тарілку, Аліна спробувала її підхопити, але не встигла. Тарілка приземлилася на світлі штани Максима.
Це був не дуже приємний момент. Аліна закрила очі в очікуванні докорів, але замість цього Максим розсміявся:
— Здається, рецепт борщу я можу і так дізнатися, дивлячись на свої штани.
— Я можу відшкодувати, — невпевнено промовила Аліна.
— Це гарна думка. Ви повечеряєте зі мною завтра?
Жінка несміливо кивнула.
Так вона познайомилася з Максимом. Згодом Аліна йому розповіла, що знайшла у чоловіка на комп’ютері романтичні листування з іншою жінкою. Вона швидко розлучилася. Максиму виявилося легко довіряти. І коли через пів року він запросив Аліну познайомитися з мамою, стало зрозуміло, що справа йде до весілля.
Антоніна Петрівна була дуже схожа з сином. Теж висока, струнка, з темним волоссям й блакитними очима. Тільки за її усмішкою ховалося зовсім не таке добре серце, як у Максима.
— Ну, Максимку, знайшов собі наречену, — протягнула вона. — Красивішу не міг?
Оцінюючи Аліну наче товар на ринку, Антоніна Петрівна навіть не намагалася приховати свого невдоволення — ні від сина, ні від самої жінки.
— Та ну, мамо! — обурювався Максим. — Знову ти за своє. Тобі ж не догодиш.
— Чому це не догодиш? Догодити я знаю як.
З’ясувалося, що у найкращої подруги Антоніни Петрівни є донька тридцяти п’яти років. І нічого, що на шість років старша за Максима. Зате з правильною зовнішністю, вихованням та освітою. Ось на ній вона й мріяла одружити свого дорогоцінного сина.
— Я ж його сама ростила, — виклала всю правду майбутня свекруха. — Він у мене знаєш який слухняний!
Втім, зі слухняністю вона поспішила. Чи то Максим уперше вирішив її ослухатися — так чи інакше, але за пів року він попросив руку Аліни.
— Не зважай на маму, — сказав він. — У неї характер ще той. Та нічого — з’являться онуки, і вона відтане.
Чим Аліна з Максимом сходилися, то це оптимістичним поглядом на життя: попри все невдоволення свекрухи, Аліна теж вірила, що рано чи пізно та змириться. Ну, самотня жінка, син — єдиний. Чого ще чекати? Аліна намагалася догодити свекрусі: готувала її улюблені страви, носила подаровані нею сукні й ніколи не ображалася.
Після весілля молодята оселилися у свекрухи: тут Аліна намагалася сперечатися з Максимом, пояснювала, що дві господині в одному домі — це складно, але він сказав:
— Мама завжди думала, що після нашого весілля я її залишу. Вона цього ніколи не хотіла. Доведімо, що нічого не змінилося. Тим більше квартира велика, можна ж майже не перетинатися.
Тільки проблема була в іншому. Максим працював у науковому інституті, часто їздив у відрядження, і за його відсутності свекруха робила що хотіла. Тільки її бажання не завжди були на користь молодятам. Якось вона поміняла замки, не попередивши Аліну, а коли та повернулася додому й не змогла відчинити двері, удавала, ніби це сама невістка забула про нові ключі. Жінка подзвонила чоловіку, адже Антоніна Петрівна на дзвінки не відповідала. А от коли подзвонив Максим, вона взяла одразу слухавку.
— Мама у тітки Даші на дачі, — винувато пояснив чоловік. — У Люби ювілей.
Проте Люба була тою самою колишньою нареченою Максима, з якою не склалося.
— І як мені в дім потрапити? — запитала Аліна.
— Ну… вона пропонує приїхати до них на дачу… — відповів чоловік.
Дача була за містом, надворі сутеніло, і Аліні зовсім не хотілося їхати в чужу компанію, де її напевно почнуть порівнювати з Любою, й аж ніяк не на її користь.
— Піду до подруги, — сказала вона. — Дякуй мамі.
Подруга жила теж не близько, тож поки Аліна дісталася, ледве трималася на ногах від утоми. Раніше вона ніколи не влаштовувала свекрусі жодних сцен і не докоряла їй ні в чому, а тут не витримала.
Те, що Аліна кухар, свекрусі відразу не сподобалося: вона постійно жартувала над невісткою, підкреслюючи, що така професія в їхній сім’ї не в пошані. І страви невістки постійно критикувала, хоча та завжди старалася. Тож цього разу Аліна вирішила скористатися відсутністю чоловіка й насипала в суп більше перцю, ніж потрібно. Вона знала, що свекруха це не їстиме, проте не зупинилася.
Антоніна Петрівна демонстративно відсунула тарілку й посмажила собі яєшню. Правда відразу знайшла привід поставити невістку у незручне становище:
— Я Любочку запросила до Максима на ювілей. Вона люб’язно надасть нам дачу, там і святкуватимемо.
Аліна мовчала.
На дні народження Максима свекруха, звісно, відігралася сповна: мало того, що при всіх підсаджувала Любу до сина й голосно заявляла, як йому з дружиною не пощастило й де були його очі, так ще і якусь жінку привела, аби та весь час відвертала Аліну за столом пустими розмовами. Щоб не заважати спілкуванню Максима з Любою. Свекруха єдине не знала, що її син з колишньою вирішили залишитися друзями. Чоловік не дуже спілкувався з Любою, і вона весь час просиділа у телефоні.
Наступного тижня було свято в Аліни. Їх виповнилося двадцять вісім років. Свекруха подарувала невістці кулінарну книжку зі словами, що готувати та так і не навчилася, а ще «Енциклопедію молодої господині». А от Любі дісталися фамільні сережки — похвалилася жінка. Максим тоді образився:
— Мамо, ну не хотіла дарувати Аліні, почекала б онуку.
— Ага, дочекаєшся від неї онуків. До речі, ти бачив у соцмережі, що твоя дружина виставляє фото з чужими чоловіками? Дивись уважно за нею!
Чужий чоловік — це французький кухар, який приїздив з майстер-класом. Аліна і свекрусі, і Максиму про це розповідала, тож Антоніна Петрівна добре знала, хто це на фото.
— Мій терпець має межі! — якось сказала Аліна Максиму. — Винаймімо квартиру, я більше не можу так жити!
— Подумай сама, це додаткові витрати. Мені тут подобається: і до роботи близько, і квартира шикарна…
Раніше вони ніколи не сварилися, а тепер почали. Аліні здавалося, що у неї щасливий шлюб, але, мабуть, вона помилялася. Максим став затримуватися на роботі, частіше їздив у відрядження, і стосунки зовсім розладналися.
Одного разу він поїхав, коли Аліна захворіла. Їй було дуже важко й вона образилася.
— Я що, мав відрядження скасувати? — обурився чоловік.
Вночі у неї піднялася температура. Жінці було дуже важко.
— Ось, тримай, — сказала свекруха, без стуку ввалюючись у кімнату. — Молоко з медом. Максиму завжди допомагає.
Аліна терпіти не могла молоко. Але все ж випила. За п’ять хвилин їй стало ще гірше. Свекруха почала за нею доглядати.
— Щось не допомагає молоко з медом, — задумливо промовила жінка. — Нічого. Є ще один рецепт, зараз зроблю.
До повернення Максима Аліні стало легше. І між нею та Антоніною Петрівною щось непомітно змінилося. Ні, вони не стали подругами, але перестали створювати одна одній неприємності.
Коли Аліна остаточно одужала, спекла для свекрухи великий торт й купила путівку в санаторій, про який та давно мріяла. Навіть дві путівки.
— Може, Максим із вами згодиться поїхати. Або подруга.
Але Максим не зміг. І подруга теж. Зате Люба змогла: спершу свекруха дуже зраділа. А потім почала телефонувати й скаржитися:
— Тепер я розумію, чому її заміж ніхто не взяв…
Повернулася Антоніна Петрівна зовсім іншою: і до Аліни стала добрішою, і очі в неї світилися. Виявилося, щоб не проводити час з Любою, вона тікала в місто на екскурсії. І там познайомилася з чоловіком.
— Такий гарний, — розповідала вона. — Піаніст. Вдівець, двоє дітей, троє онуків.
Сказавши про онуків, вона поглянула на Аліну з докором, не втрималася.
— І що? — насторожився Максим. — У тебе що, роман, чи що?
— Ну так. А що, тобі можна, а мені ні? Запросив на Новий рік до нього приїхати…
Аліна й Максим перезирнулися. Вони якраз домовилися, що все ж з’їдуть, бо обставини трохи змінилися. Але тепер вирішили зачекати.
— Я вам торт спекла, — повідомила Аліна. — Скуштуймо.
Торт був крихітний, на що свекруха відразу звернула увагу:
— Продуктів пошкодувала, чи що?
Але стрічку розв’язала й коробку відкрила.
На білій поверхні було написано: «Бабусю, я буду у квітні». Антоніна Петрівна довго дивилася на цей напис, наче не могла повірити власним очам. А потім розплакалася. Максим мав рацію, її серце нарешті розтануло.
