Невезіння в Людмили розпочалося дуже давно. Спочатку чоловіка не стало, а після цього жінка ще була змушена віддавати весь борг, за товар який віз її чоловік. Довелося жінці продати квартиру та гараж, віддати гроші та залишитися на вулиці з п’ятирічним сином на руках.
Людмила не знала куди йти. Єдине місце куди могла вона піти це до свекрухи. Хоча Людмила з нею майже не спілкувалась. Та що свекруха була рада, жінка не могла, але відверто проти невістки з онуком не була налаштована.
Півроку Людмила просиділа вдома, допомагала свекрусі по господарству.
Одного разу свекруха прийшла і розповіла Людмилі, що жінки з їхнього села планують їхати на заробітки, вона б могла залишити з онуком а невістку відпускає підзаробити.
Перші два місяця на новій роботі було дуже важко.
За півроку важкої праці Людмила заробила синові тільки на шкільну форму та новий рюкзак для першого класу.
Приїхала відправила сина до школи і знову на заробітки. Синові раз на тиждень, частіше не могла би економила гроші.
Щоразу чула від свекрухи одне й теж: ” Тобі не вистачить грошей, щоб мені віддячити”.
Жінка не мала виходу тому доводилося приставати на всі умови свекрухи.
Якось подруга Оксана була з нею в одній бригаді умовила дівчину піти на вечірку організовану їхнім бригадирем. Проснулася Людмила вранці поряд біля їхнього електрика, який працював в бригаді. А чоловік був одружений і мав двох дітей.
Весь наступний тиждень жінка ховалася від нього. Правду кажуть одна біда не приходить. Людмила ще не встигла оговтатись від вечірки як зателефонувала додому і свекруха розповіла що син занедужав.
Жінка не роздумуючи поїхала на вокзал квиток і приїхала додому. Коли з сином стало все добре, на Людмилу чекав ще один “сюрприз”.
Вона дізналася що знаходиться при надії. Проте далі поїхала на роботу, але через місяць працювати вона більше не могла а повернутися до свекрухи з пузом не мала права.
Людмила шукала вихід зі складної ситуації і знайшла.
Донька начальника їхньої бригади підказала жінці, щоб вона привела на світ малюка та залишила, а там йому допоможуть.
З відчаю погодилась, дитину відразу забрали навіть не показавши рідній мамі, зате дали підписати відмову.
Минув місяць вирішила забрати свою крихітку пішла в пологовий будинок, а там їй сказали що її донечку удочерили.
Жінка пропрацювала ще чотири роки. За цей час свекрухи не стало, тому Людмила повернулася у село до сина.
Рік не працювала було важко з дитиною прожити. Аж потім влаштувалася у школу, де навчався син прибиральницею.
Син виріс, закінчив університет, влаштувався на роботу. Минуло ще кілька років і він одружився, вже й Людмила стала свекрухою.
Жінка і далі працює у школі, син не має можливості приїжджати так часто, зате купив і привіз комп’ютер щоб вона мала можливість спілкуватися з ним і невісткою та внучкою. У соцмережі Людмила знайшла колишню співробітницю Оксану де вона працювала.
Жінка запросила Людмилу в гості. Не роздумуючи Людмила спакувала сумку поїхала до своєї подруги.
Оксана була єдиною людиною, яка знала про її доньку яку вона залишила. Отже при розмові згадуючи за свою дочку жінки Людмила пригадала доньку начальника.
Подруга нагадала їй її прізвище, повернувшись додому жінка зайшла соцмережі доньку начальника. Як виявилось вона заміжня та має доньку, яка по віку підходила, до віку доньки Людмили, яку вона залишила.
А придивившись ближче до фотографії дівчинки, вона впізнала свої риси обличчя розуміла що жінка її обманула. Але ж вона сама не хотіла дитини, то виходило що донька начальника дала життя цьому немовляті.
Людмила довгого вагалася а потім зважилися написала цій жінці. Вона відповіла у той самий день: “Нам нема з тобою, про що розмовляти. “Я тебе не знаю і не лізь у наше життя”. І видалила сторінку.
Читайте також: Одразу після весілля брат нареченого відвозив додому музикантів, був туман. Вціліли тільки деякі музичні інструменти
Людмила встигла скопіювати на комп’ютер собі фотографію дівчинки.
Щовечора її обіймає і просить пробачення, ніби сповідається перед своєю крихіткою: “доню я не буду тебе шукати. Ти з жінкою, яка дала тобі життя. Пробач мені серденько, я буду завжди любити тебе”.
Автор: Нінелія
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.