Одного сонячного травневого дня Марині зателефонувала донька. Вона попросила поїхати з нею у відпустку на море, адже в нареченого з’явилися невідкладні справи на роботі, а в готелі вже все було заплачено за двох. Марина спочатку відмовлялася, та донька нагадала, що вони бачаться лише на свята, адже живуть по різних містах. І Марина поїхала. Джерело
У перший же день Марина знайшла шанувальника, або він її знайшов. Чоловік сидів за сусіднім столиком в ресторані при готелі й просто очей не відводив від Марини. Раптом донька спитала:
– Мамо, а ти віриш у кохання?
– Що ти маєш на увазі?
– Ти б могла закохатися зараз?
– Та що ти таке говориш? У моєму віці? Та й в мене твій тато є, якщо ти забула.
– У тому то й справа, що тато є, а щастя немає. Ви вже давно перестали розуміти одне одного, а тим паче кохати. Навіщо бути разом і далі, якщо ваш шлюб тримали разом діти, які вже виросли?
Марина не знайшла, що відповісти, а згодом зовсім забула про дивну розмову. Та донька мала свої причини, адже вона давно вмовляла матір розвестися з батьком, який її не поважав, а в останні роки почав заглядати до чарки. Та мати, з невідомих причин, не хотіла його кидати, хоча між ним не залишилося нічого спільного. Марина й сама часто думала про розлучення, та категорично змінювати життя не наважувалася.
Ввечері Марина з донькою вирішили відвідати вечірку на кораблі. Там був і незнайомець з сусіднього столику. Він спочатку тільки дивився на Марину, а потім підійшов і зробив комплімент щодо сукні. Донька взяла справу у свої руки, і згодом Марина та Романом – так звали незнайомця – танцювали разом. Після танцю донька зіслалася на головний біль і залишила їх удвох.
Марина повернулася додому аж під ранок. Вона розповіла, що під час танцю вони з Романом упізнали один одного. Це був хлопець, з яким вони колись навчалися в школі, та в самий розпал їх роману йому довелося переїхати до іншого міста з батьками. З того часу вони не бачилися, хоча пройшов не один десяток років.
Понад 30 років пройшло з того часу, як Марина востаннє бачила своє перше кохання, та зустрівши його знову, не змогла стримати почуттів, навіть попри шлюб. Роман також був вільний – ось уже 10 років, як удівець. Повернувшись з відпочинку, Марина розлучилася, звільнилася та переїхала жити до Романа в столицю.
Рідні Марини були щасливі за неї, а на всіх сімейних святах донька з чоловіком згадували ту відпустку як доленосну.
