Дана історія розказує про те, як жінка з’їздила до Італії випрошувати для себе чоловіка і що з того вийшло. Світлані 42 роки, вона ніколи не була заміжня. Спочатку вона думала що ще встигне зазнати того щастя. Та ще й в жінки був приклад матері та сестри, які не мали щастя в шлюбі.
-Ні ти, ні мама не були щасливі у шлюбі. А я у свої 42 заміж не хочу.
Жінка вважала, що її мати та сестра найдобріші люди, однак їхні чоловіки знецінювали все, що вони робили. На першому місці чоловіки клали себе а все інше то було другорядне. Коли Світлана з братами сестрами були маленькі то мати їх всіх зібрала і поїхала до бабусі, вона не хотіла більше з татом жити. Однак батько приїхав до них, просив пробачення на колінах і мати вернулася. Та не пройшло і двох тижнів як знову батько став себе вести та як і раніше.
Так мати Світлани вже й змирилася зі своєю долею і більше нікуди не йшла. Так що шлюб для Світлани не був пріоритетом, а для неї було важливо щоб партнер був добрим, спокійним та дбав про неї і був фінансово незалежний.
На той час жінці було 30 років. Але ближче до 40 років у Світлани почали мінятися думки та вимоги до чоловіків. І просто хотілося нормального чоловіка, дитину та спільні вечори вдома біля телевізора.
Світлана себе вважала досить привабливою, мала хорошу роботу та квартиру у гарному районі міста. Але чомусь з чоловіками в неї не складалась.
Подруги заспокоювали Світлану що зараз чоловіки такі, нема чого від них вимагати, аби тільки був вдома. Але жінка не розуміла, як можна таке говорити, адже вони не коти щоб сидіти вдома на дивані. А подруги говорили, що між ними нема різниці, тільки за собою дивляться та “вилизують”.
Одного разу Світлана в інтернеті побачила, що організовується поїздка до Риму, та вирішила поїхати. Щоб піти та помолитися і випрохати для себе хорошого чоловіка а ще кинути декілька монет у фонтан, де багато людей також кидають монети і загадують бажання.
Так Світлана поїхала все правильно там зробила, витратила багато грошей, і верталася додому. І вже по дорозі додому в неї трапилось знайомство.
Та хтось порушив тишу. “Як тебе звуть, нещастя?”
Чоловік був років десь 30, він стояв поряд з жінкою. Світлана не побачила як він взяв телефон та приклав до вуха, а тільки почула, що той та сказав, що він не буде проти жити разом.
Жінка подумала, що він до неї це сказав. Вона була дуже здивована, але й рада такому перебігу подій. Адже її вже нема куди відкладати своє особисте життя. В голові вона вже подумала, що буде потрібно зробити як вони приїдуть, І взагалі у кого будуть жити? За цими думками Світлана вирішила дізнатися як чоловіка звуть, бо як це він як його звуть не сказав а вже жити разом запропонував.
Вона обернулася ближче до нього та сказала: ” Вітаю, Мене звати Світлана”. Чоловік глянув на неї якось дивно але все ж відповів: “Я Павло”.
А Світлана тоді спитала: ” То що Павле де б ви хотіли жити, у вас чи у мене?”. Чоловік ще раз здивовано глянув на жінку, але потім зрозумівши сказав, що то він не до неї говорив а з другом по телефону.
Вони домовлялися що разом поїдуть у відрядження по роботі та заселяться в готель в один номер. Світлана як почула це то одразу почервоніла і швидко відійшла від чоловіка.
Вже вдома вона сама себе картала за свою наївність. Та говорила сама собі, що повернеться назад до Риму, та виловить всі монети, які вона накидала в фонтан.
А ви наші любі читачі вірите та загадуєте бажання?
Галина Червона
