Обставини змусили нас переїхати до Луцька й орендувати там квартиру. Місто нам відразу сподобалось, тому ми вирішили залишитися та трохи в ньому пожити.
Коли я готувала суп, включила витяжку, щоб пари виходили. Як чую “трісь”, “трісь”, а потім ще “трісь”. Підіймаю голову й бачу, що натяжна стеля разом з точковими світильниками впала донизу та на чомусь там повисла. Добре, що не вся та стеля відвалилась, інакше була б у мене на голові. Це побачив чоловік та поставив все на місце. Я ще тоді не знала, що то витяжка, та й знов її включила. Ситуація повторилась, три точкові світильники разом зі стелею висіли наді мною.
— Не користуйся витяжкою, я викличу майстра, – сказав чоловік.
Я зварила суп і запахи від нього рознеслись по всій квартирі. Родичів у місті у нас немає, а сусідів ми тоді не знали, тому чоловік подзвонив у кілька компаній, але ніхто зі спеціалістів не міг прийти, або ціну високу встановлювали. Проблему треба було вирішувати й наступного дня чоловік сказав:
— Звільни кухню о 12:00 прийде майстер ремонтувати стелю. Там електрика, я не хочу зіпсувати проводку у чужій квартирі.
— Добре, – я погодилася, а собі й думаю. “Як гарно, що встигла зварити обід у мультиварці”.
Трохи із запізненням прийшов до нас майстер дядько Василь. Він довго щось ладнав, дивився у телефон та попросив мого чоловіка сходити й щось там купити. Мовляв:
— Оце таку штуку треба купити у магазині. Він знаходиться навпроти у будинку.
Чоловік тоді відповів:
— Я не розбираюсь в цих штуках, давайте Ви купите, а я Вам гроші віддам. Тільки чек принесіть.
Майстер пішов, а чоловік мені ще тоді сказав:
— Дивись, який хитрий, цей дядько Василь. Хоче, щоб я дружину й дітей залишив з ним самих, а сам пішов не знаю куди та купив не знаю що.
Довго того майстра не було, години з півтори. Діти вже почали у холодильник заглядати, а я ще подумала. “Обід у мене є, якщо посаджу дітей за стіл, то прийде майстер, мені що, його теж пригощати? Зроблю краще їм бутерброди”.
Тільки відправила дітей у дитячу, як прийшов дядько Василь. Довго ж він робив ту стелю, але так нічого й не зробив. Тільки викрутив один точковий світильник, щоб була циркуляція повітря та стеля не падала, коли працює витяжка.
Оплату взяв небагато, всього 250 гривень за виклик і ще трохи за роботу та ту штуку, яку приніс із магазину. Але найцікавіше було тоді, коли ми переїхали в іншу квартиру.
Вирішили район змінити. У нас тоді зламався хазяйський телевізор, плазма старої моделі, таких вже давно не випускають. Чоловік подзвонив хазяїну, щоб порадитись, що робити.
На це той відповів:
— Чекайте, до вас прийде майстер.
Через дві години на порозі нашої квартири знов стояв той самий дядько Василь. Він з дві години крутив той телевізор, рився в інтернеті та нарешті сказав вердикт:
— Це плазма, яку вже давно не випускають.
— Що? – обурився чоловік. – Я це і так знаю. Відремонтуєте?
— Ну, напевно, ні. – сказав дядько Василь і пішов взуватися. А наостанок додав, – з вас 250 гривень за виклик.
Чоловік не став сперечатися, все ж таки ми нові, а ворогів на рівному місті наживати не хочеться. Телевізор ми так і не зробили. Виявилось дешевше новий купити, ніж старий ремонтувати.
Через два тижні ми почали готуватися до зими та хотіли під’єднати акумулятор до котла, щоб коли немає світла у нас було опалення. Чоловік подзвонив у інше агенство та домовився за спеціаліста. Яке було наше здивування, коли до нас знов прийшов дядько Василь.
Чоловік вже знав, що він нічого не зробить, але вирішив не заважати майстру на всі руку. Той ходив то до котла, то до акумулятора, то в телефоні щось шукав. Через годину він сказав, що зробити нічого не може, а за виклик треба заплатити 250 гривень.
— Нічого собі? – сказав чоловік, – це так бізнес. Ходити до людей, нічого не робити й на рівному місті гроші заробляти. І платять же йому люди за виклик майстра.
Чоловік відправив дядька Василя та подзвонив у агенцію, щоб його більше не відправляли. Він же нічого не вміє.
Після цієї історії склалось враження, що у Луцьку крім дядька Василя більше немає майстрів. Але ми живемо там вже три роки, то навчились шукати справжніх спеціалістів.
