Виховала одна без чоловіка трьох дітей, а на старості залишилася зовсім одна.
Усі троє роз’їхалися, а наймолодша дочка живе за кордоном.
Вже не пам’ятаю, коли збирались усі разом. Дзвонять часто, а от приїжджають раз на рік.
Я з часом зрозуміла, що діти влаштували черговість приїзду до матері, ще є сумління, не зовсім забули.
Але як же їм не хочеться зустрітися всім разом у будинку, де пройшло їхнє дитинство, де живе їхня мати?
Ніколи не думала, що маючи трьох дітей та шестеро онуків, скаржуся на самотню старість.
А все так щасливо починалося.
Заміж вийшла за коханням, привела діток, отримали квартиру.
Коли молодшій доньці було 6 років, чоловік пішов до іншої. Пережила все заради дітей.
Мені зараз 72 роки, колишнього чоловіка вже немає на цьому світі.
Пройшла образа на нього, залишилася тільки порожнеча в душі.
Гуляю в парку свого маленького містечка, годую птахів та спостерігаю за чужими дітьми та онуками.
Шкода, що зараз не прийнято просто підійти та заговорити з незнайомою людиною. Мені так бракує спілкування.
Сусіди всі молоді люди, їм не до мене, та й знаю не всіх.
Вчора телефоном сказала старшій дочці, що найстрашніше – це самота.
Вона відповіла, що мені можна тільки позаздрити, живу без проблем та турбот. А в неї робота, сім’я, дача та онуки.
Подумалося, що може і мені місце знайшлося б у них, може, і я чим би знадобилася. Але ж не нав’язуватимешся?
Живу тим, що у дітей все гаразд. А мені не так уже й довго залишилося нудьгувати на цьому світі.
Автор: Оксана
