Андрій одружився майже відразу після армії. Дружина – красуня. Він готовий був все зробити, аби в домі все було. Після роботи мчав додому, прав дитячу білизну, варив синові кашу, вночі вставав до дитини.
На будівництво їхав рано, не встигнувши зібрати з собою обід. Увечері, холодний і голодний, він повертався додому після важкої роботи на вулиці; в під’їзді закривав ніс шарфом, щоб не нюхати смачні запахи їжі від сусідів.
Минуло сімнадцять років, а Андрій і раніше після роботи мив посуд, готував вечерю. Єдине, що змінилося: машинка-автомат прала білизну сама.
Якось увечері Андрій застав дружину за телефоном: знову базікала з подругою. Він увійшов в кухню, сів на стілець і просидів так хвилин двадцять, поки в дверях не з’явився син:
– Тато, розлучайся, – сказав він батькові.
У Андрія був неймовірний подив. Всі ці роки він шкодував сина і все робив, щоб дитина росла в повній сім’ї.
Почула ці слова і дружина. Закотила скандал, висловивши чоловікові і синові, що вони зрадники.
Але на другий день вдома було чисто і приготовлені котлети. Тижнів зо два дружина готувала вечерю, прибирала в квартирі, а потім стала готувати через день, через місяць і зовсім закинула кухню.
А потім син пішов в армію. І Андрій майже відразу повідомив дружині, що хоче з нею розлучитися.
– Ніколи не повірю, що ти розлучається зі мною через тарілку супу, – сказала йому дружина.
Андрій хотів пояснити, що не через тарілку супу, але, згадавши все своє сімейне життя, вирішив, що краще погодитися щодо тарілки супу і просто розлучитися.
