– Ну позорище ж, – стогнала Інночка в компанії одноліток дивлячись на свекруху, – мені за неї перед людьми вже соромно. Одягається просто приголомшливо. Але ж роки-то вже не ті, скоро на пенсію, а ніяк не вгамується

Пам’ятаю як довелося мені зустріти одну дивну жінку. Їй було вже під 60 років, вона була худенька, одягнена влітку в екстремальне міні. З хлоп’ячою стрижкою і пірсингом навіть на бровах.

Виглядало це, якщо чесно, не дуже. Тим більше на мій тоді ще 30-ти річний погляд. Я не про зачіску і пірсингу, а про довжину спідниці.

Все, що могло бути ефектно приховано, виставлялося на загальний огляд. І додавало жінці віку.

Але і тоді і зараз я вважаю, що це було цілком і повністю її справа. Захотіла і зробила. Навіть, виставивши себе на посміховисько, а вже, якщо справа була в адекватності, то це справа лікарів.

– Ну позорище ж, – стогнала Інночка в компанії одноліток, – мені за неї перед людьми вже соромно. Одягається просто приголомшливо. Але ж роки-то вже не ті, скоро на пенсію, а ніяк не вгамується.

Інночкі було 25 років і відразу після того, як вона відсиділа в декреті з сином, якого народила на 5-му курсі інституту, її влаштували на роботу.

Влаштували стараннями мами її чоловіка Ігоря, благо, що працювала Анна Миколаївна на невеликій, але керівній посаді, була на хорошому рахунку і з начальством підтримувала приятельські стосунки.

Інакше, боюся, Інні нічого б не світило: місце вважалося досить блатним. Особливо при тому, що зараз в невеликому містечку на роботу влаштуватися не дуже легко, тим більше з маленькою дитиною, дипломом про гуманітарній освіті і без досвіду.

Невже не можна зрозуміти, що це непристойно, – висловлювала Інночка чоловіку, – фарбувати волосся в такий відтінок при її зморшках! Хоч ти їй скажи, що люди можуть і посміятися. В її віці, кошмар!

Інночкина мама, яка проживала в селищі, носила скромну зачіску зі свого наполовину сивого волосся, одягалася в сукні-футляри, була скромною і безликою.

– Так що мені треба, – говорила вона, – діти виросли, внуки є вже. Не до помад, не до моди. Чистенько і добре. Аби доньці жилося добре. Вони молоді, їм хочеться, а я вже так …

А Ганна Миколаївна була з цим категорично не згодна. Ігоря виростила, чоловіка давно не було. Синові віддала квартиру своєї мами, з меблями і обстановкою допомогли свати. І жінка вирішила, що саме час зараз пожити для себе.

– У молодості грошей не було, – пояснювала вона, – та й не до себе було. Мама хворіла, син маленький, потім чоловік занедужав. Я стільки всього упустила. А зараз так цікаво жити.

І стриглася, і волосся фарбувала в яскравий колір, і джинси рвані носила. Чим приводила Інночку в стан праведного гніву.

– Вона б ще в шортах на роботу прийшла, – мало не плакала злими сльозами дівчина, – ну і що, що дресскоду у нас немає і Іван Павлович дивиться лояльно на те, хто в чому одягнений. Але сама ж повинна розуміти, скільки їй! Адже бабуся вже. Кошмар. Заявила днями, що на море поїде, назаказувала собі сарафанів по інтернету.

З цим замовленням трапився конфуз. Інна з Ігорем і малюком прийшли до Ганни Миколаївни в гості якраз в той момент, коли вона посилку розпаковувала. І приміряла купу яскравих суконь і синові з невісткою показувала.

– Це кошмар, – заявила Інна мамі чоловіка, – відкриті плечі! Вам?! Ну це вже занадто! І ці штани напівпрозорі.

– А що не так? – уважно подивившись на Інну, запитала Ганна Миколаївна, – Я їду на південь, там жарко. І цей одяг мені подобається.

– Молодець, мам, – показав схвальний жест Ігор, – ти у мене красуня.

І не зігнав посмішки з обличчя під злим поглядом дружини.

– У її віці це смішно, – заявила Інна чоловікові по дорозі додому, – пора б уже бути скромніше. Моя мама в життя цього б не купила. І на південь би не поїхала, а нам би грошей дала. Ми на море не їдемо, а вона мало того, що вирядилася, як молодиця, так ще й розважатися умотала. Навіщо їй це?

– Всі люди різні, – сказала Інні мама, – сваха інша. Але це ж її справа, як одягатися. Я навіть заздрю: така смілива Аня. І виглядає вона добре, і одягається стильно, свіжо, їй дуже личить.

– Мамо, ти зійшла з розуму, – не зрозуміла дочка, – вона в двушці живе, а ми в однокімнатній, вона на південь їде, а ми в місті сидимо. Невже не розуміє, що поїзд пішов! З онуком зайвий раз не залишиться, щоб ми могли кудись сходити. Я, каже, свого виростила. А я, між іншим, через кілька років планувала ще й доньку. Треба ж якось розширювати житлоплощу, якщо мама чоловіка тільки про себе і думає. А до тебе не наїздишся, так і вийде, буду сама з двома плюхатися, поки свекруха по морям наряди показує!

Мама Інни гірко похитала головою: упустила вона щось у вихованні доньки, виростила егоїстку.

– Ні, ну права твоя Інна, – висловилася ввечері двоюрідна сестра з якою мама дівчини поділилася новинами, – це молодим все треба, а нам аби дожити і у їх радості погрітися.

– Так яке дожити, – розлютилася мама Інни, – Анна мене на 4 роки молодша, а мені, між іншим, 53 роки тільки. І що зараз це за вік? Он актриси в Америці тільки заміж в ці роки збираються. Ні, права Аня, молодець. Мені б її відвагу. Тільки не можу я так. Не вистачить духу.

Рубіж старості відсувається, тепер уже і пенсію офіційно відклали. 49 років Ганні Миколаївні. Всього або вже? Як думаєте?

Чи має вона право на своє життя, на молодість, тим більше, що при сучасній медицині і косметології можна ще довго виглядати дуже навіть непогано? Або вже треба скласти лапки і жити на благо дітей?