Олена Іванівна! Ну що ж ви робите? Свекруха продовжувала збирати речі Марії.
– Ви про сина хоч подумали? Олена Іванівна застигла.
– Про якого сина? Якого ще сина? Незрозуміло хто батько його, ось і сама тепер думай, що тобі робити! Синові моєму це все навіщо здалося? От і пішов від тебе, бо є набагато кращі!
Вона знову почала згрібати без розбору в сумку одяг невістки.
– Що за нісенітниці? Андрій на заробітки поїхав, грошей заробити. З роботи скоротили, а більше працювати нема де. Ви це прекрасно знаєте.
– Ні, ну я з самого початку казала Андрієві, що ти не надто розумна! Ну які заробітки? Які? До Ольги переїхав Микитенко, яку любив усе життя! І щасливий з нею був!
Марія трохи похитнулася. Про Ольгу вона чула, шкільну любов і таке інше. Але, як казав Андрій, вони розлучилися задовго до їхнього знайомства. Як склалася подальша доля Ольги, Марія не знала та й не цікавилася.
– А тут ти? Усі їх плани порушила. Звичайно, кожен може помилитися. Ось Андрій і одумався. Так що не складайте казки про заробітки якісь.
– Сміливості в нього не вистачило сказати як є, то ось я тобі кажу! Ось твої речі і вимітайся із моєї квартири! До батьків добиратися не далеко, доїдеш якось
У Марії сльози стояли в очах. Але плакати при цій жінці не хотілося зовсім.
– На розірвання шлюбу Андрій подасть найближчим часом!
– А як же?? – Марія не встигла договорити.
– А ти ще доведи спочатку, що він наш!
Свекруха зачинила двері прямо перед її носом.
Марія нерухомо простояла кілька хвилин біля зачинених дверей. Сльози продовжували текти по щоках. Ще вчора Андрій радісно збирав речі. Вони планували, що за кілька років такої роботи вони зможуть купити свою, нехай і маленьку, але окрему квартиру.
А зараз? Звісно ж, Олена Іванівна обманює. Вона з перших днів категорично не сприймала Марію. І все ж… ці розповіді про Ольгу, якось зачепили її і продовжували хвилювати. І все ж, а раптом?
Марія не розбираючи перед собою дороги, йшла до батьківського будинку, тягнучи за собою важку сумку. Вже вечоріло. Засвітилися вуличні ліхтарі, на небі з’явилися перші зірки.
Тихі безлюдні вулиці, лише сніг рипів під ногами, а десь у далечині загавкав пес.
– Маріє! Хтось гукнув її, – Марія підвела очі. – Маріє!
Біля маленького білого будинку на пагорбі стояла старенька бабуся.
– Тьотю Ганно! – вигукнула Марія.
Таке диво! Ганна Василівна! Кілька років її не бачила, говорили, її син забрав у місто, але вона мабуть повернулася! Не може без своєї хатинки.
Коли Марія була маленькою, часто з іншими дітьми навідувалася до баби Ганни. Вона пекла тоненькі коржики прямо на печі.
Баба Ганна жила сама, і завжди привітно зустрічала дітей. Чоловіка давно не стало, а син жив далеко зі своєю родиною.
– Заходь, Маріє, заходь! Сідай, погрійся біля печі, зовсім холодно стало, морозець добряче тисне сьогодні.
– Дякую, тітко Ганно. Не знала, що ви повернулися. Марія простягла холодні руки до печі.
– Щось не весела ти, красуне. Що сталося?
– Та що ви, все гаразд…
– Маріє, Маріє… – Ганна Василівна похитала головою. – Не вірю, що все добре. Давай, я коржика тобі спечу? Хочеш?
– Звісно хочу, але ж важко вам, давайте я сама.
– Ну що ти! Все гаразд, руки пам’ятають!
Поки Ганна Василівна місила тісто, Марія знову думала… Все це не правда… Все, що сказала Олена Іванівна, один суцільний обман. І нічого іншого. Так не може бути.
– Ось і готово! Їж, доню. Зараз принесу чаю.
– Всі сумки зібрала мої і виставила за двері… Сказала Андрій сам на розірвання шлюбу подасть – Марія не витримала і розповіла все, що сталося.
– Як ви думаєте, міг він таке зробити? – запитала бабуся Ганна.
– Маріє, ти ж молода ще. Ну що ти себе накручуєш? Все перемелеться, і погане, і хороше, все буде. Борошно буде. Нічого не залишиться, як є.
Ганна Василівна продовжувала молоти зерна у своєму млині, бо покупне магазинне борошно для свого коржиків вона чомусь не визнавала. Марія не помітила, як заснула.
А вранці вирушила до батьківської хати. Вдома, як і завжди, панував безлад. Троє дітей її старшого брата, грали в щось у дворі.
Мати щось готувала на кухні. Батько, щоб хоч трохи втекти від цієї метушні, заготовлював дрова за будинком. Катя, невістка, розвішувала випраний одяг. І лише брат Олег був на роботі.
Саме тому вони з Андрієм після весілля вирішили пожити в його матері, поки не назбирають на власне житло.
– Маріє, привіт! А мама пироги пече, йди, йди, я скоро! – Катя знову шмигнула на двір.
Мати зустріла біля порога, одразу побачивши по сумці, що справа не добра.
– Що сталося?
Марія довго розповідала і про те, як Андрій поїхав на заробітки, зібрався за два дні і поїхав. Батькам навіть сказати не встигли.
І про Ольгу Микитенко, і про те, як свекруха швидко зібрала її речі, і про те, що з її слів, що дитина не Андрія. Про все.
– Ну, про Ольгу вона обманює, вона поїхала давно. Та й здався він їй. Вона ж і красива, і розумна. Не варто було його чекати, роки витрачати. А виставила тебе, так і Бог їй суддя, аукнеться ще, коли син повернеться. Жити де є, весело у нас.
Через три місяці Андрій приїхав. Спершу вони зняли маленьку кімнату. За рік після появи малюка купили квартиру в кредит. Все насправді налагодилося.
І з матір’ю Андрій спілкується рідко. Якось пояснити собі чи зрозуміти її вчинок він так і не зміг.
Як ви вважаєте, чи могла Марія зробити щось інше, щоб уникнути конфлікту з свекрухою?
Валентина Довга
