У нашому селі по-сусідству зі мною жили два зовсім різні чоловіки. Петро – дужий чоловік, працює у місті на прекрасній роботі з хорошою платнею, має багато перспектив та красиву дружину Інну.
І повна протилежність йому – Степан – n’є, не працює, постійно десь тиняється, дружину, хоча й добру та красиву мав, то через постійне nuяцтво, вона від нього й пішла. Джерело
Степан через те, що батьки часто не пускали його додому після гулянки, ночував то під ворітьми, то на лавочках, а то він знайшов собі новий прихисток у Петра на горищі хліву (про що його господарі навіть не здогадувалися). Усе й було б добре, якби не одного дня Петро зранечку приїхав додому.
На порозі його зустріла Інна радісно обійняла та поцілувала.
– Ти щось рано, щось сталось?
– Та ні, все добре, мені деякі інструменти треба з дому забрати
— А, ну добре. Присідай, поснідаєш, тоді збереш все необхідне.
– Та ні, спочатку зберу, тоді буду відпочивати.
Один з інструментів, як ви вже напевно здогадалися, знаходився на горищі хліва. Йшовши по горищі він наступив на щось м’яке і моментально почувся вереск його сусіда Степана. Не встиг Петро прийти в себе, як за його сусідом п’ятки блищали.
«Ну, тепер зрозуміло, чого вона питала, що це я так рано і казала поснідати раніше, зрадниця!» – думав про себе Петро.
Увійшовши до кухні він дав ляпаса своїй дружині, розповів її все, що тільки, що бачив і на прощання сказав: «Зрадниця!».
Попри всі спроби пояснити чоловікові, що вона йому не зраджувала він її проігнорував.
Як ми вже потім дізналися через тиждень приїхав Петро та зібрав всі свої речі навіть не спробувавши її вислухати.
