О, святе бoжевілля!, – вигукувала його душа, коли з’являлася її тендітна постать

Він торкнувся устами Її смутку. Спомин про Нього стояв перед Її порогом. І не як гість, і не як жeбpак. І не запросити до хати, і не прогнати.

Він перестрівав Її щовечора, аби сполохати спокій, нагадати про незабутнє. За матеріалами видання “Наш День”

Вони будували з мрій повітряні замки. Він був мандрівним манестрелем із лютнею й шпагою. З ніжним поглядом і гарячим серцем.

Вона – Його принцесою. «О, святе бoжевілля!», – вигукувала Його душа, коли з’являлася Її тендітна постать.

Читайте також:Він пішов, щоб моє життя зробити краще, а ти пішов, щоб нашкодити…

І ревнував кохану до вітру, який розвівав Її русяве волосся, до дощу, який безсoрoмнo обцiлoвував Її обличчя, до снів, у які міг прийти хтось інший

Минув час. Він виріс зі своїх мрій і зі свого кохання до Неї. У Його житті з’явилися інші захоплення, вподобання, жінки

Вона шукала чоловіка, схожого на Нього. І не знайшла

Вони зустрілися через роки. Вона простягнула до Нього руки. Він обійняв її.

– Літа… літа… Змінились ми, посивіли… – тихо мовила.

– Це заплутались місячні нитки в твоїх косах, – прошепотів.

Він поцілував Її волосся. А Їй здалося – торкнувся устами Її смутку…

Ольга ЧОРНА.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram