У столиці я закінчувала інститут, у столиці ж вирішила залишитися і шукати роботу. Вдома мене ніхто особливо не чекав, мама жила з вітчимом і у мене був зведений брат, центр всесвіту для моєї мами.
Грошей на окрему квартиру мені не вистачало і я переглядала оголошення про здачу кімнати. Прийнятний варіант підвернувся не одразу, і я щодуху рвонула дивитися, домовлятися і жити. Джерело
-Проходьте, дівчино, – мене зустрів на порозі усміхнений хлопець, – ось цю кімнату ми здаємо. Знаєте, у нас тільки одна умова. Ви живете і плата чисто символічна, але за це ви будете готувати на нас трьох.
Виявилося, що в трикімнатній квартирі живуть Діма і його старенький дідусь у якого проблеми з ногами і з зором.
-А готувати ні я, ні ні внук не вміємо, – весело прокректав дід Іван, виходячи з паличкою в коридор, – набридли макарони з пельменями, гірше гіркої редьки! Кажу онукові, або одружуйся, або квартирантку пошукай, щоб готувала.
Я погодилася, в гуртожитку готувати різноманітні страви з скромного набору продуктів я навчилася. А плата за кімнату була і правда, символічною.
Діма був на роботі, я відпочивала після зміни і варила суп, а дід Іван розважав мене розмовами.
-Бабка-то моя другий рік, як помepла, а ноги слабкі, – скаржився дід, – четверо дітей у нас, онуків уже 9, половина тут, в Москві живуть, а ніхто доглядати за мною не погодився. Так я Дімку виписав до себе. Він мені не внук, він моєї пoкiйнoї двоюрідної сестри онук, хороший хлопець.
Дід змовницьки мені підморгує. А я і сама бачу, що хороший. Через півроку ми розписалися з Дiмкой, за квартиру я платити перестала, а дід Іван був щасливий:
-Ось так я і знав, що ви змовилися! Ти, як двері відкрила, я відразу зрозумів – наша буде дівка.
Але, крім нас трьох, радості наш шлюб нікому не приніс. Вперше з моменту мого вселення в цю квартиру, а пройшло вже місяців 7, прийшла старша дочка діда і його внучка:
-Ти, тату, зовсім з глузду з’їхав, – почала кричати дочка на діда Івана, – спочатку невідомо кого до себе привіз, а тепер він ще й дружину притягнув? Ти ж розумієш, що вони тебе обдурять за дві секунди. Давай, щоб на бобах не залишитися, підписуй мені квартиру.
Протягом місяця нас відвідали всі родичі діда, включаючи і тих, хто жив далеко. Онуки вмить стали готові доглядати за старим, діти вимагали вигнати «узурпаторів» і написати дарчу.
А коли діда поклали в лікарню, його молодший син навіть замки поміняв під час нашої відсутності, довелося чоловікові викликати слюсаря і паспорт йому показувати з реєстрацією.
Вийшов дід Іван з лікарні і сказав:
-Везіть мене до нотаріуса, боронь Боже пoмрy, так вони, стерв’ятники, виставлять вас на вулицю, та самі перегризуться на смepть. Ніхто зі мною жити не став, коли я один залишився, у всіх справи знайшлися. За цілий рік вперше відвідали і то після вашого весілля, щоб квартиру вимагати!
Ніяково було, чесне слово, але став мій чоловік власником квартири по дарчій діда. А через три місяці дід Іван, на жаль, пішов наздоганяти свою дружину.
Після поxopону рідня влаштувала нам пeкло. Вони викликали поліцію, подали в суд, прагнули довести, що ми обманом немічну людину змусили дарчу написати.
Тільки середня дідова дочка, яка жила дуже далеко не полізла в цю справу, а просто попросила нас прихистити на час навчання свою старшу дочку Ганну.
Мій чоловік, людина проста, він не відмовив. І через місяць ми зустрічали Аню. Діма сказав, що жодного разу в житті не бачив далеку родичку.
Аня була яскрава і жвава дівчина. Перші дні вона вела себе дуже шанобливо, а потім почала під час відсутності чоловіка мені хамити:
-Не твоя квартирка, а братика мого, не вказуй, де хочу, там і кидаю речі!
-Посуд мити я за всіма не наймалася. Ах це моя чашка? Нічого, випереш, не розвалишся, за старим, мабуть, мити не цуралася, знала, що квартирку заробляєш.
При Дімі вона вела себе паїнькой, і, коли я розповіла чоловікові про її витівки, він мені не повірив:
-Та ну, так не може бути, ти перебільшуєш!
Я засмутилася і вирішила записати на диктофон всі її закиди і наші з нею перепалки. Диктофон мені і правда, знадобився, але ситуація була іншою.
Одного разу я вийшла в магазин, але гаманець забула вдома, довелося повернутися, увійшла, а Аня у ванній розмовляє з мамою по телефону:
-Так, мамуся, немає поки, не ведеться, та все я зрозуміла. Розведу я їх, не переживай. Скоро лопушок Діма буде моїм чоловіком, а потім і квартирку на мене перепише, як миленький. Нікуди не дінеться, а потім піде слідом за жіночкою, під паркан! Хі-хі!
Цей запис я ввечері і прокрутила чоловікові. А вранці заплакана Аня з валізою покинула наш будинок.
Більше у нас немає рідні. Димка у бабусі ріс, вона вже помepла, а наміри моєї мами підселити y нашу квартиру мого зведеного брата я відбила.
Ось так, варто було несподівано звалитися спадку, як родичі показали себе у всій красі.
