Батьки відмовилися видавати Лізу за Антона. Він був бідний, як церковна миша, сирота, до того ж ще й студент.
Ліза була слухняною дочкою і не пішла проти волі своїх батьків. Разом із тим, зустрівшись з ним на звичному місці в парку, вона пообіцяла чекати його і нікому не віддавати ні своєї руки, ні свого серця.
Антон вирішив будь-що довести батькам Лізи, що він гідний її любові. Цілими днями він навчався на лікаря, а вечорами підробляв помічником кухаря – новий ресторан набирав молодих хлопців для навчання стравам японської кухні. Антона покликав туди друг, який зустрічався з дівчиною з відділу кадрів цього закладу. До своєї роботи, як і до всього іншого в житті, Антон ставився серйозно, і невдовзі він став одним із найкращих працівників.
Кухня була спекотною та галасливою, але Антон не скаржився. Він навчився нарізати рибу так, як того вимагав суворий японський шеф, запам’ятав десятки рецептів соусів і опанував мистецтво правильно варити рис. Колеги по роботі дивувалися його працелюбності, не підозрюючи, що рухає цим тихим, зосередженим хлопцем – кохання до дівчини з голубими очима.
Щоб не відставати з навчанням, Антон весь час слухав аудіо книги кожної вільної хвилини, навіть у маршрутці, по дорозі на пари. Одного разу він так і заснув із навушником у вусі, заколисаний мірним гудінням мотора.
Прокинувся він від того, що хтось злегка потряс його за плече. Антон підвів голову й побачив хлопця. Отакому батьки Лізи одразу б дали згоду – весь його образ видавав вкрай забезпечену людину, починаючи від начищених черевиків явно дизайнерського пошиття і закінчуючи дорогим годинником на руці. І що він забув у маршрутці?
— Ти впустив навушник, — сказав він.
— Дякую, — Антон спробував стерти з книги пристале осіннє листя й бруд.
— Я на медичному навчався, — усміхнувся хлопець.
Антон кивнув, і незнайомець сів поруч, адже вільних місць у маршрутці майже не було. Вони розговорилися, і несподівано Антон виклав йому і про Лізу, і про роботу, на яку він влаштувався, щоб накопичити на весілля, і про своє сирітство. Він сам не зрозумів, чому відкрився майже незнайомій людині. Можливо, тому що довго мовчав, а тут з’явився хтось, хто слухав без осуду.
Хлопця звали Ігор, і він справді опинився в маршрутці випадково – машина зламалася, а він дуже поспішав. На прощання він дав Антону візитку й сказав:
— Зателефонуй мені. Є одна ідея, може, попрацюємо разом.
Антон здивувався, але взяв. Візитка була виготовлена з товстого, дорогого паперу, і це чомусь вселяло довіру. Але він поклав її в кишеню й намагався не думати про цю випадкову зустріч – у нього були важливіші справи.
Зателефонував він не одразу, а тільки через три дні, коли, проходячи через парк, зустрівся з Лізою. Вона йшла зі своїми подружками і тільки й змогла, що подивитися на нього своїми блакитними очима з-під густо нафарбованих вій. Серце Антона пронизав сум, і він раптово витягнув візитку й зателефонував новому знайомому.
Ігор зрадів, запросив його в бар і розповів про свою ідею: він збирався відкрити фірму з продажу медичного обладнання і пропонував Антонові стати його партнером.
— Але в мене ж зовсім немає грошей! — заперечив Антон. — Я навіть на весілля не можу назбирати, а ти пропонуєш бізнес.
— Грошей у мене достатньо, — відмахнувся Ігор, роблячи ковток напою. — Чесної людини – ось кого справді складно знайти. А я бачу, що ти чесний хлопець. Ти працюєш, вчишся, не кидаєш кохану через те, що батьки проти. Такі люди мені потрібні.
Антон сам від себе не очікував, що погодиться на таку роботу, але обіцянка Лізи чекати його і нікому не віддавати своє серце підганяла його, йому хотілося якомога швидше стати багатим і знову прийти до Лізиних батьків. Тієї ж ночі він майже не спав, обмірковуючи пропозицію, а на ранок вирішив – ризикне.
Ігор виявився хорошою людиною, розумною і діловою, вони швидко потоваришували, і невдовзі Антон звільнився з роботи, та й навчанню приділяв менше часу – навіщо йому гарні оцінки, якщо, ще не закінчивши навчання, він уже заробляє непогані гроші? І з Лізою він зміг бачитися частіше, розповівши їй про майбутні зміни. Вона спершу хвилювалася, боялася, що Антон ризикує, але, побачивши його впевненість, заспокоїлася й повірила в нього.
Вони зустрічалися тепер не в парку, де будь-якої миті їх могли застати знайомі батьків і донести їм, а в офісі в Ігоря, який навіть підвозив Антона до парку, щоб забрати Лізу, і потім назад, щоб вона встигла повернутися додому до того, як це стане підозрілим. Іноді Ігор жартував, що почувається таксистом, але в його голосі не було злості – він із симпатією ставився до цієї пари, яка так відчайдушно боролася за своє кохання.
Минуло півроку, і Антон сам купив собі машину. Тут справа не тільки в роботі, Ігор ще підказав йому, як можна вкладати гроші в акції, і Антон, вивчивши це питання, вразився, як все влаштовано в цьому світі багачів – та вони з повітря гроші роблять, чому б йому не спробувати? І от дивно – у нього вийшло, та ще й як! Гроші потекли рікою, і раптово з бідного студента й сироти Антон став успішним чоловіком на крутій чорній машині й з дорогим годинником на зап’ясті. Навчання він зовсім закинув, вільний від роботи час проводив у клубах, де надолужував згаяне за всі ці роки.
Дівчата тепер самі пропонували йому свої номери телефонів, запрошували на вечері, писали в соціальних мережах. Антон відчував себе володарем світу. Ліза дещо відійшла на другий план – вона, звичайно, була гарна, але чи була вона гідна того життя, яке тепер вів Антон? Він почав рідше їй телефонувати, посилаючись на зайнятість, а зустрічі переносив усе частіше.
Одного разу Ігор запитав:
— Чи не час тобі свататися до Лізи? По-моєму, ти вже достатньо хороший для її батьків.
Антон подивився на друга так, ніби той пропонував йому пересісти назад з крутого авто на маршрутку.
— Та навіщо мені тепер ця Ліза! — засміявся він. — У мене тепер такі двері відкриті, що вона в порівнянні з тими дівчатами, з якими я зараз спілкуюся – ніщо. Звичайна дівчинка з доброї сім’ї, а в навколо мене тепер моделі, стюардеси, бізнес-леді. Нехай її батьки лікті кусають, що їй світить лише який-небудь менеджер з продажу телефонів. Вона свою нагоду втратила.
Ігор хотів щось сказати у відповідь на це, але замовк. Його обличчя спочатку зблідло, потім вкрилося червоними плямами, руки стиснулися в кулаки. Антон бачив, що друг у розпачі й нібито сердиться на нього, але не надавав цьому значення.
— Та ти що? — здивувався він. — Сам же казав, що треба прагнути до найкращого. Якщо я можу мати більше, чому маю задовольнятися меншим?
— Хіба Ліза не є найкраще? — тихо спитав Ігор, і в його голосі прозвучало щось таке, чого Антон ніколи раніше не чув.
Антона пронизала раптова здогадка. Він придивився до друга – до того, як Ігор завжди жвавішав, коли Ліза з’являлася в офісі, до того, як він дивився на неї, до того, як пропонував свої послуги таксиста, щоб підвезти її. Усе склалося в одну картину.
— Так ти що, закохався в неї, чи що? — видихнув Антон, відчуваючи, як усередині щось стискається. Не образа, ні. Швидше здивування.
Він не знав, ображатися на це чи ні – нібито Ліза була його дівчиною, але, з іншого боку, Ігор стільки для нього зробив… Без Ігоря він так і залишився б бідним студентом, який ночами ріже рибу в ресторані. Усі його успіхи – це заслуга друга. Чи має він право перешкоджати Ігоревому щастю?
— А знаєш що, — сказав Антон, намагаючись говорити байдуже. — Можеш її забирати. Дарую, мені вона більше не потрібна. Мені таких, як вона, ще десяток запропонують.
Несподівано Ігор розвернувся й пішов, навіть не озирнувшись. Антон залишився стояти і нічого не міг зрозуміти. Він же сказав те, що мав сказати? Він подумав про друга? Тоді чому Ігор йому не подякував? І чому в його очах стояла така образа, ніби Антон зрадив когось набагато більшого?
На весілля Антона не запросили. Він дізнався про нього випадково, гортаючи стрічку новин у соціальних мережах – хтось із колишніх знайомих опублікував фото. На фото були Ігор та Ліза. Вона – у білій сукні, з тими самими голубими очима, які колись змушували серце Антона калатати. Він – у строгому костюмі, з обручкою на пальці та щасливою усмішкою.
Антон довго дивився на це фото, намагаючись зрозуміти, що відчуває. А він так і не зрозумів, чому його не запросили. І чому в серці у нього оселився такий холодний і порожній біль, ніби він втратив щось набагато важливіше, ніж просто дівчину. Ніби втратив єдиного справжнього друга. І власну душу десь загубив по дорозі до успіху та багатства.
