З Антоном, моїм майбутнім чоловіком, стосунки закрутилися дуже швидко. Кохання мене полонило і вже через чотири місяці ми зіграли весілля.
Чоловік тоді, та й зараз був турботливий і ніжний. Він завжди мене вислухав, у нас не бракувало тем для розмов.
Коли народився Сергій, Антон в перший же день після виписки без страху взяв сина на руки і заколисав. Потім він нарівні зі мною займався дитиною.
Він може його помити, переодягнути, вкласти спати, та й просто розважити.
Єдине, що бентежило мене – мій чоловік не дарував мені подарунки і квіти. Для мене це не проблема. Антон завжди купував мені, що було необхідно.
Він ніколи не відмовляв у купівлі речей, смакоти й іншого. Але ось маленькі приємності обійшли наші стосунки боком.
Одного разу, я з цікавості запитала чоловіка, чому за рік стосунків він не дарував мені навіть квітів. Адже увін забирав мене з пологового будинку, був день народження, маленькі свята, та й просто так я нічого не отримувала від нього.
Антон того разу промовчав, та й я не стала цю розмову розвивати.
Навіть освідчувався і просив моєї руки Антон без обручки. Я тоді подумала, що проблеми з грошима завадили йому і не акцентувала на цьому увагу.
Але зовсім нещодавно, в ході розмови про наші фінанси, чоловік зізнався, що великий приплив грошей на роботі був в період, коли я і отримала від нього пропозицію.
І коли я запитала, чому ж він не купив обручки, він відповів: «Вибач, я просто вирішив заощадити, розгубився».
Антона я дуже люблю, але почуття образи мене не покидає. Хочеться хоча б квіточок без приводу …
Чи це правильно? Чи повинен чоловік економити на своїй дружині?
