Прийшло літо, я здала сесію, в заліковку вирушила остання п’ятірка. – Як ти дивишся на те, щоб влаштувати собі маленькі канікули? Адже ми заслужили? Я затамувала подих …
– Сядемо на байк і до моря. На хорошій швидкості за кілька годин доїдемо, не трястися ж в поїзді, як пенсіонери.
Канікули видалися чудові. Майже місяць ми до знемоги купалися в теплому морі, літали на параплані, скочувалися у воду з крутих гірок. В один з останніх днів Діма сказав: – Ти у мене молодець, Юль, смілива дівчинка, азартна!
– А зі своєю дружиною ти так само весело проводиш час? – раптом зірвалося з губ у мене.
– Ні, – він спохмурнів і знехотя відповів – ми зустрічалися всього-то кілька тижнів, потім довелося одружитися. Всі девять місяців їй було погано, часто в лікарні лежала … А потім народилася Василина, довгий час дружина взагалі ніде не була: будинок, лікарня, дитячий майданчик, магазини.
Я уявила собі всю цю картину і закусила губу. Бідна жінка…
– Значить поки ти тут зі мною відпочиваєш, твоя дружина сидить вдома і няньчиться з дитиною? Дуже красиво…
– Та не няньчиться вже вона, Васька велика, їй шість. І я люблю її, повір, я ж не негідник! Але до дружини у мене як не було почуттів, так і не виникло. І перебувати поруч з нею складно, чесно кажучи вона мене дратує.
Мені стало неприємно від цих слів, але тоді я вирішила обов’язково подивитися на його дружину. А вголос запитала: – Значить, коли я тобі набридну, і теж стану дратувати, ти гайнеш до моря з іншим дівчиськом?
– Дурненька! Краще тебе нікого немає на світі!
Коли ми повернулися додому, я вирішила здійснити задумане. Якось мені потрапила до рук листівка з дитячим розвиваючим центром, покрутила я її, вивчила, і тут прийшла мені в голову ідея. Адресу Діми я знала давно, кинувши буклет в сумку, я поїхала до нього. Опинившись перед дверима із заповітними цифрами, рішуче натиснула на дзвінок … Через кілька секунд мені відкрила дівчинка з великими очима горіхового кольору, зовсім як у Дімки, на мить я забула, навіщо прийшла.
Дивилася б на неї і далі, але тут з кухні вийшла жінка невисокого зросту з рушником в руках, безбарвне волосся, запраний халат, невиразне обличчя …
– Ви щось продаєте? – запитала вона таким же безбарвним голосом.
– Ні, ні – широко посміхнулася я, – у вашому районі відкрилася художня студія. Ми запрошуємо вас записатися? Скільки років вашій дівчинці? Шість? Ми саме з шести приймаємо. Я сунула їй буклет, посміхнулася на прощання і юркнула по сходах, сміючись про себе. Я навіть заспокоїлася. Не можна звинувачувати чоловіка, який зраджує такій жінці. Сама винна. Але ті величезні карі очі його дочки так і стояли у мене в пам’яті. Як вона схожа на Діму!
Минув рік. І одного разу Дімка не приїхав на побачення. З’явившись на наступний день, він старанно ховав очі, а потім нарешті сказав: – Юль, ти прости, я не вмію брехати. Нам треба розлучитися.
– І хто вона?
– Ти її не знаєш, ми познайомилися 2 тижні тому.
Однак … в очах у мене потемніло, я зовсім не очікувала такого. Була готова до того, що в будь-який момент він повернеться до дружини, але щоб знайти мені заміну … Так закінчилася наша красива казка, було боляче, але я не подавала виду. Скоро за мною почав залицятися хлопець з паралельного потоку – серйозний і уважний Микита. Гордість нашого факультету. Викладачі пророкували йому наукову кар’єру. Я спочатку не звертала уваги на його залицяння, а патом якось непомітно і сама в нього закохалася. Раз Дімки у мене більше не було, підійде і Микита.
Щойно закінчивши інститут ми одружилися, Микита зайнявся своєю наукою, а я попрацювавши трохи пішла у декретну відпустку. Незабаром у нас народилася чудова дівчинка Ася з такими ж величезними блакитними очима, як у тата. Правда з чоловіком бачилися ми тепер рідко, він постійно був у роз’їздах, семінари, симпозіуми, рухав науку, одним словом.
Дочка росла і часто хворіла, сидіти з нею було крім мене нікому, і тому про свою роботу мені довелося забути. До п’яти років Ася стала просто красунею: довгі попелясті кучері, блакитні бездонні очі, маленький акуратний носик. Я пишалася своєю сім’єю, тільки ось часті відлучки чоловіка стали дратувати.
– Слухай, а тобі не здається, що твої поїздки стали занадто частими? – запитала я якось Микиту, який в черговий раз складав свій чемодан.
– Юль, не дратуй, у мене літак через дві години …
– Я не для того виходила заміж щоб сидіти постійно вдома одній з дитиною! І мене понесло, я висловила звинувачення одне за іншим, а чоловік постоявши трохи мовчки грюкнув дверима перед моїм носом … З тих пір сімейне життя стало мені приносити більше розчарувань і прикростей. Тим часом Ася підростала, вже вчилася в школі. Я любила Микиту як і раніше, а він поступово став ставиться до мене як до прислуги і няні його дитини. Розмови ні до чого не приводили.
А одного разу подзвонила подруга і сказала, що бачила його в місті з якоюсь юною красунею. Вони сміючись, йшли до ресторану … Ось і я дочекалася. Невже це доля всіх дружин? Спочатку нас люблять, балують, а потім нахабно зраджують. Ну ні, я не дозволю з собою так поводитися! Вистежу, зловлю на гарячому і тоді він дізнається якою буває розлючена дружина!
У той же вечір я стояла біля інституту, сховавшись за темними окулярами і строкатою хусткою. Чекати довелося недовго. Вони вийшли мало не обіймаючись – молода дівчина і мій чоловік. Вони йшли до його машині, а я, забувши про те, що потрібно сховатися стояла вражено розглядала дівчину. Ніяких сумнівів не було – це Василина, дочка Діми!
Я не могла сплутати ні з якими іншими ці сумні темно-карі очі, зігнуті брови і високий блідий лоб. Перед очима постала давня картина: я стою на порозі його квартири, передімною ця дівчинка з великими очима і безбарвна жінка, витирає руки кухонним рушником.
Ця дівчинка майже не змінилася тільки розквітла, і стала ще кращою – Дімкина копія! А потім я почула голос чоловіка: – Вася, давай швидше! Він притримав дверцята машини, поки його юна спокусниця не сіла в салон, миттю обігнув автомобіль, машина рушила. А я залишилася стояти біля старої тополі, проводжаючи очима коханого. Життя мені помстилося.
Фото ілюстративне з вільних джерел
