«Оформи розстрочку на себе», — попросив чоловік. Я оформила їм зовсім інший сюрприз.
— Ти не могла б купувати ковбасу дорожчу? Цю Ларисонька їсти відмовляється, в неї від дешевої сої погане спмопочуття.
— Ларисонька може піти працювати.
Або ти можеш дати мені грошей на пристойну шинку. Моя зарплатна картка адміністраторки клініки не має функції безлімітного кредитування нероб.
— Марин, ну навіщо ти так грубо? У сестри складний життєвий етап! Вона розлучилася з чоловіком, їй потрібна підтримка! А ти через шматок м’яса сварку на порожньому місці здіймаєш. Я ж сказав, що це тимчасові труднощі. Я зараз у пошуку перспективного проєкту!
Мій чоловік Ігор промовляв слово «проєкт» з таким надривом, ніби рятував світову економіку. А не змінював третю сумнівну підробітку за пів року. Вдома сидів на дивані з виглядом непризнаного мислителя доби Відродження. Того самого, якого люди змушують думати про квартплату.
Ситуація пробила дно, коли три тижні тому в нашу квартиру в’їхала його сестра Лариса. В’їхала шумно, з п’ятьма валізами. І з твердою впевненістю, що я тепер суміщаю посади кухарки, прачки та психотерапевтки. Квартира миттєво перетворилася на прохідний двір. Продукти в холодильнику почали випаровуватися з лякаючою швидкістю. Мій дорогий крем для обличчя Лариса використовувала як лосьйон для п’ят. А на будь-які мої претензії Ігор видавав завчену мантру про родинні цінності.
— Ігоре, нам завтра платити за інтернет і світло. У тебе є твоя частина суми? Твоя стажировка в агенції нерухомості чим закінчилася?
— Я пішов звідти. Там токсичний колектив і вимагають сидіти в офісі з дев’яти до шести. Це рабство, Марино. Гроші — це просто енергія, не треба за них так триматися.
— Твоя сестра вчора з’їла мою енергію у вигляді пів кіла фермерського сиру. А сьогодні вранці твоя енергія не змогла оплатити проїзний.
З кімнати випливла Лариса. Вона поводилася в моїй квартирі так, наче аристократка випадково опинилася в бараці. І тепер поблажливо терпить присутність прислуги.
— Марин, ти черства якась стала. У тобі жіночності немає. Жінка має надихати чоловіка, а ти його пиляєш. До речі, я там у машинку свої блузки закинула. Ти коли прати будеш, режим делікатного прання постав. І порошок той, гіпоалергенний, візьми.
— Твої блузки — тобі і прати. Машинка прямо за курсом.
— Ігоре! Твоя дружина мені хамить!
— Марино, припини травмувати Ларису! Ми ж родина, ми повинні триматися разом у кризу!
Їхня криза спонсорувалася виключно моїм графіком два через два. З постійними переробітками. Я мовчки дивилася на цей злагоджений дует споживачів. Вони щиро вірили, що знайшли вічний двигун, який тягтиме їх на собі просто тому, що вони вміють гарно міркувати про високі матерії.
За тиждень на роботі головний лікар викликав мене до кабінету.
— Марино Вікторівно, ми відкриваємо новий філіал. В обласному центрі. Мені там потрібен надійний керуючий. Зарплата в два з половиною рази вища за вашу теперішню. Плюс клініка надає службову двокімнатну квартиру. Але переїзд потрібен терміново. Даю добу на роздуми.
Я погодилася за секунду. Це був не просто кар’єрний ріст. Це були розчинені двері з душної камери, де я відбувала покарання за власну безвідмовність.
Увечері я повернулася додому. У раковині громадилася гора брудного посуду. На плиті стояла порожня сковорідка. Ігор і Лариса дивилися якесь ток-шоу, хрумкаючи моїми улюбленими горіхами.
— О, прийшла! Марин, звари пельменів, бо ми зголодніли, — скомандував Ігор.
— І знаєш, ми тут із Ларисою порадилися. У неї телефон зовсім старий, батарею не тримає. Давай оформимо розстрочку на тебе? Платіж копійчаний, а я з наступного місяця точно влаштуюся в один потужний стартап і все закрию.
Я пройшла в спальню за валізою.
— Яку розстрочку? — спокійно спитала я, збираючи речі.
— Оформлюйте на себе. Моя кредитна історія закрита для спонсорської допомоги.
— Ти куди це зібралася?
Ігор з’явився в дверях спальні, змінивши позу мислителя на стійку обуреного суриката.
— В інше місто. На нову посаду. Мене підвищили до керуючої філіалом.
Лариса протиснулася слідом, зображаючи крайній ступінь нерозуміння.
— У сенсі їдеш? А хто нам готуватиме? А за квартиру хто платитиме цього місяця?
— Ви. Ви ж родина. Підтримуйте одне одного. Надихайте.
— Ти при своєму розумі?!
— Кидаєш чоловіка в найскладніший життєвий момент? Проміняла родину на кар’єру? Та кому ти там потрібна будеш сама! Це зрада!
— Зрада — це їсти в дві горлянки за мій рахунок і розповідати мені про відсутність жіночності. Квитанції на тумбочці. Борг за світло — три тисячі гривень. Гроші — це енергія, Ігоре. Спробуй генерувати її сам.
Я застібнула валізу. Ігор намагався перегородити мені шлях. Лариса почала голосно віщати про те, що бумеранг завжди повертається. Я просто відсунула їх убік. Я не відчувала ані злості, ані образи. Тільки втому, як після генерального прибирання старого бруду.
Замок клацнув. Я вийшла на вулицю, викликала таксі. Нова посада вимагала повної віддачі. Перші два місяці я приходила в службову квартиру тільки переночувати. Але це була тиха, чиста квартира, де ніхто не вимагав делікатного прання та дорогої ковбаси. Мої прибутки тепер належали тільки мені.
Доля родинного дуету прояснилася без моєї участі. Знайомі донесли, що конструкція розвалилася миттєво. Зіткнувшись із необхідністю купувати їжу за свої гроші, Лариса посварилася з Ігорем вщент і з’їхала до якогось чергового «тимчасового» чоловіка. Ігор, залишившись сам на сам із порожнім холодильником і неоплаченими рахунками, швидко згорнув пошуки себе й продав квартиру. Він поспішно знайшов нову жінку з житлом, куди оперативно й перебрався.
Я лише посміялася й забула. А за пів року на мій телефон прийшло довге повідомлення з незнайомого номера.
«Доброго дня, Марино. Вибачте, що пишу. Я Світлана, ми з Ігорем зараз живемо разом у мене. Скажіть, а він з вами теж так себе поводив? Грошей у дім не приносить, каже, що шукає справу всього життя, а ми живемо на мою зарплату касирки. А вчора до нас взагалі його сестра Лариса з речами приїхала, сказала, що в неї складний період і їй потрібна підтримка. Я просто не знаю, що робити, Ігор каже, що я влаштовую істерики на порожньому місці…»
Я дивилася на екран, попиваючи ранкову каву на своїй новій кухні. Ідеальна, замкнена в кільце класика жанру. Паразити не змінюють свою природу, вони просто змінюють носія. Я швидко набрала відповідь:
«Світлано, беріть валізи Ігоря, речі Лариси й виставляйте все це за двері. Без розмов і пояснень. Деякі чоловіки не змінюють життя, вони просто змінюють адресу, по якій сидять на шиї».
Відправивши повідомлення, я заблокувала номер. За вікном світило сонце, попереду був чудовий робочий день. І в моєму житті більше не було місця для чужих тимчасових труднощів.
