Оксана збирала гроші. Потихеньку: від здачі в магазині, від продажу власноруч зв’язаних шкарпеток. Грошей вистачило на квиток і невеличку кімнату. Матері вона не залишила адреси, чоловікові теж. Просто зникла

– Я зрозуміти не могла з самого дитинства, – зізнається Оксана, – чому у мене з мамою такі відносини? Пам’ятаю, заздрила своїм подружкам, яким мами вселяли, що вони найкращі. Вони почувалися з дитинства принцесами, а я – гидким каченям.

– Подивися на себе, нечупара, – вичитувала 7-річну Оксану мама, – на кого ти схожа? Всі діти, як діти, а ти і ходити не вмієш, штани ззаду до шиї брудом заляпані. Така ж клишонога, як твій тато.

– І чим пишаєшся? – знецінювала мама атестат Оксани з одними п’ятірками, 10 років по тому, – Вчитися – твій обов’язок, я тебе годувала і поїла все життя, так що ти зобов’язана була вчитися на одні п’ятірки. Ще в інституті тебе утримувати?

В інститут Оксана все ж вступила, на заочне відділення, щоб не обтяжувати маму витратами і не викликати зайвий раз причіпок і невдоволення з її боку. Але уникнути їх все одно не змогла.

– І що від твоєї роботи копійчаної, – докоряла мама, – ти зобов’язана матері допомагати, а ти саму себе ледь можеш забезпечити. Чоловіка шукай нормального. Ні, ти точно вся в свого татуся.

– Це зараз я розумію, – каже Оксана, – що мама просто переносила на мене своє невдоволення життям, розчарування від невдалого шлюбу, злість на батька.

Що там у батьків сталося, Оксана не знає досі, з татом вона не спілкувалася за наполяганням матері, а може, він і сам не особливо прагнув підтримувати відносини з дочкою. На час, коли Оксана надумала виходити заміж батька вже не було на світі.

– Жити я стала на території чоловіка, – згадує Оксана, – у нього своя квартира була. Незабаром у нас народилася дитина. І якщо спочатку мама висловлювала мені, що не такого знайшла чоловіка, що він недостатньо багатий, що не допомагає їй, своїй тещі, то потім, як раз після народження сина, її погляди змінилися.

– Так, зятьок, – говорила мама коли приходила в гості, – невдало ти одружився. Господиня вона ніяка, нечупара страшна, готувати не вміє. Як ти з нею живеш!

Припинити візити мами Оксана не могла: мама горіла бажанням спілкуватися з онуком, та й чоловік Оксани тещу свою поважав. Поступово і він перейнявся свідомістю того, що у нього нікчемна і безрука дружина. Принижувати Оксану вони почали вже разом.

– Рот закрий, – міг дозволити собі сказати чоловік Оксани, – що з тебе взяти, навіть мати рідна і та бачить, що ти собою являєш.

– Образливо було, – згадує Оксана, – неймовірно. Я і так довго терпіла, бо син на руках був, здавалося, що і піти мені нікуди. А потім просто страшно стало: хлопчик росте і скоро і він засвоїть манеру спілкування зі мною родичів. Та й що вирости може з хлопчаки, на очах якого так поводяться з його мамою?

Оксана збирала гроші. Потихеньку: від здачі в магазині, від продажу власноруч пов’язаних дитячих шкарпеток. – Грошей вистачило на квиток і оплату за кімнату за 2 місяці, – каже вона, – роботу знайшла, з дитячим садком в провінції було простіше, та й знайшлися добрі люди, допомогли. Матері я не залишила адреси, чоловікові теж. А знайшли мене через кілька років, коли колишній чоловік задумав вступити в новий шлюб і йому розлучення потрібне було.

На той час Оксана була на хорошому рахунку на роботі, син ходив в 3-й клас, а поруч з нею з’явився чоловік. Своє орендоване житло жінка залишила, переїхавши в квартиру цивільного чоловіка.

– Вадим старший за мене на кілька років, – каже Оксана, – від першого шлюбу у нього росла дочка, на 2 роки старша від мого хлопчика. І незабаром після оформлення розлучення з чоловіком, мама приїхала.

-Приїхала переконатися, – сказала мама, – що ти все така ж нікчемна, як і була. Що ж. Кращої партії, ніж мужик з дитиною, тобі було і не знайти. Але і він недовго тебе витримає, як була з дитинства недолугою, так і залишилася.

Вадим просто вивів зі своєї квартири цю примхливу жінку, заборонивши їй ображати його дружину. Минуло більше десятка років. Оксана офіційно одружена з Вадимом. Ні, спільних дітей у них так і не народилося, зате жінка з нетерпінням чекає народження внучки: дочка Вадима чекає малюка.

– У нас буде найкраща в світі бабуся, – вважає прийомна донька, – тому що в мене найкраща в світі мама: рукодільниця, красуня, тільки боюся за талію свого чоловіка, як би його теща своїми смаколиками не розгодувала!

Зі зведеною сестрою цілком згоден і син Оксани, який нещодавно повернувся з армії. А сама вона визнає, що щаслива незважаючи ні на що.

-Тільки з новою сім’єю я відчула себе потрібною, – визнає вона, – є люди, які бажають мені щастя, для яких я хороша така, як є. Вони мій надійний тил, моя опора і джерело моєї сили. Тільки одна думка турбує її: десь далеко живе людина, яка повинна була бути люблячою, найріднішою. Час не робить наш характер краще, швидше за все мамі Оксани на старості років буде потрібно і допомога, і догляд.

Чи захоче ця жінка звалити на себе таку ношу – не знаю. Але, якщо не захоче, я не зможу її засудити.

Фото ілюстративне з вільних джерел