Олександр ніколи не був великим романтиком, але з того моменту, як він зустрів Вероніку, його світ змінився. Вона була не схожа на інші жінки, яких він знав до цього.
Вона була сильною, незалежною, розумною і в той же час дивовижно ніжною. Щораз, коли він поглядав на неї, у його серці виникала та сама думка, яку не можна було викинути з голови: “Це та, з ким я хочу бути до кінця свого життя.”
Після кількох місяців щасливих стосунків Олександр вирішив, що настав час зробити великий крок. Він вирішив зробити їй пропозицію.
Олександр давно обрав для цього ідеальний момент: на їхній річниці знайомства, в тому самому кафе, де вони вперше зустрілися. Він давно купив кільце, діамантову каблучку, яка, як він був впевнений, зробить її щасливою. Він навіть вже спланував, як саме поставить це запитання: “Вероніко, ти станеш моєю дружиною?”
Олександр, як завжди, був трохи схвильований перед важливими моментами, тому дуже ретельно підготувався. Вранці він зібрав усі свої речі для вечора, переконавшись, що каблучка лежить у безпечному місці в його кишені. Він навіть продумав, як саме зловити момент, коли подати її, щоб це було максимально романтично.
Вечір видався чудовим. Олександр і Вероніка сиділи за столиком у тому самому кафе, яке стало їхнім місцем зустрічі. Вони сміялися, згадували першу зустріч, ділилися планами на майбутнє, і все виглядало ідеально. Олександр відчував, як його серце стукає швидше, він був готовий зробити пропозицію.
Але перед тим, як поставити запитання,чоловік вирішив відійти,перед дівчиною Олександр намагався виглядати природно, хоча всередині його все билося на повну.
Він швидко покинув столик, аби трохи заспокоїтись, і перевірив у своїй кишені, чи все на місці. І ось тут він помітив те, що змусило його пульс битися частіше — каблучки не було.
Спочатку він подумав, що, можливо, вона просто впала вглиб кишені чи десь зсунулася, але коли почав перевіряти кожен кут кишені, відчув, як розпач охоплює його.
Він перевірив знову й знову, але результат залишався незмінним: каблучки не було. Олександр відчував, як паніка поступово охоплює його. Це був момент, якого він чекав так довго, і тепер усе йшло коту під хвіст.
“Ні, це неможливо”, — тихо прошепотів він собі, намагаючись заспокоїтись. Він подумав про всі можливі варіанти: “Можливо, я її залишив вдома або в машині?”
Але ні. Все це виглядало абсурдно. Він уважно оглянув місце, де сидів. Під столом, на стільці — каблучка не з’являлася. В той момент Олександр був на межі зриву, коли почув знайомий голос.
“Олександре, з тобою все в порядку?” — запитала Вероніка, яка вже підійшла до нього, похмуро дивлячись. Вона помітила, що він виглядав неспокійно. Щось відчувала, хоч і не могла пояснити чому.
“Ні, все гаразд”, — відповів він, намагаючись приховати паніку в голосі. — “Просто… у мене є сюрприз для тебе, але, здається, він кудись пропав.”
“Сюрприз?” — запитала Вероніка, нахмурившись. У неї була якась дивна підозра, хоча й вона не могла зрозуміти, чому.
Олександр уже втратив відчуття реальності, всі його думки були зосереджені тільки на одній меті — знайти каблучку. Але щось у Вероніці було дивним, вона виглядала спокійною, навіть надто спокійною для того, щоб не помітити відсутність каблучки.
“Ти виглядаєш так, ніби щось сталося”, — сказала вона, спостерігаючи за ним.
“Я її не можу знайти!” — вигукнув Олександр, і в його голосі було чутно розчарування. — “Це та каблучка, яку я купив, щоб зробити тобі пропозицію, і зараз вона зникла!”
Вероніка подивилася на нього з легким здивуванням, але її обличчя не виражало тої несподіванки, яка б мала бути на місці інших жінок.
Вона мовчки вийшла з-за столика і підійшла до його кишені, де він ще раз почав перевіряти, чи не залишилася там каблучка. Дівчина сіла, обережно вийняла її з кишені і поклала на стіл перед ним.
“Ти що, забув про це?” — сказала вона, усміхаючись.
Олександр подивився на каблучку, яку тримала Вероніка. Він завмер, від здивування. “Як? Як ти її…?”
“Я її взяла”, — тихо відповіла Вероніка, і її очі сяяли сміхом. “Я знала, що ти зробиш пропозицію, Олександре, і я не могла дозволити, щоб ти все це зіпсував. Я хотіла, щоб це стало сюрпризом для тебе, а не для мене.”
Олександр був здивований. Він не знав, як реагувати. Його губи почали тремтіти від емоцій,більше, ніж коли він вирішив зробити пропозицію.
“Ти все це… планувала?” — запитав він, не вірячи своїм вухам.
“Так”, — відповіла Вероніка, усміхаючись ще ширше. — “Мені сон приснився дивний і я переживала що щось станеться не добре, тому вирішила так вчинити.”
Олександр подивився на каблучку, а потім на Вероніку. Всі його переживання, його страхи і сумніви розвіялись, як тільки вона показала йому свою любов і турботу. Це був її спосіб показати, що вона дбає про цей момент так само, як і він.
“Тепер тільки твоя черга зробити мені пропозицію”, — сказала вона з усмішкою, і Олександр, нарешті відчувши себе на своєму місці, встав на коліно.
“Вероніко, ти вийдеш за мене заміж?” — запитав він.
“Так, я вийду за тебе!” — відповіла вона, і Олександр одягнув каблучку на її палець, знаючи, що цей момент буде найкращим у їхньому житті.
А ви б так вчинили?
Автор: Віра Лісова
