Олена Шоптенко: “Танці позбавили мене батьків і я втратила подруг”

21 грудня, відомому хореографу, зірці «Танців із зірками» Олені Шоптенко виповнилося 30 років!

Іменинниця опублікувала своє фото з букетом білих троянд і написала, що рада познайомиться з собою 30-річної.

«Круто бути маленькою дорослою! Круто все так же мріяти! Круто вірити в чудеса! Круто робити круте! Привіт, тридцятирічна, я рада з тобою познайомитися!», – підписала фото Алена.

– Чи думали ви тоді, в дитинстві, що станете професійною танцівницею?

– Мало хто, починаючи танцювати в ранньому віці, розраховує, що з часом це заняття стане професією. Швидше, батьки міркують так: будь-якій дівчинці танці підуть на користь – зроблять її граціозною та пластичною. Ні я, ні мої батьки не припускали, що це стане для мене не просто хобі або спортом для підтримки фізичної форми, а головною справою мого життя.

З шести до восьми років я займалася народними танцями і класичною хореографією. Добре пам’ятаю, як моя перша вчителька Любов Дмитрівна намагалася забрати мого партнера для іншої дівчинки, ставила в останню лінію і ніколи не оцінювала мене як хорошу танцівницю в майбутньому.

Потім мама віддала мене на бальні танці, де був інший викладач – Вікторія Петрівна – і зовсім інше ставлення: там в мене повірили. Правда, займатися зі мною і з моїм партнером тренеру було важкувато, так як ми постійно лаялися. Я завжди намагалася вести і не визнавала чоловічу першість в танцях. Це мені мама розповідала.

Визначальну роль зіграла мама – сказала, щоб в жодному разі не залишала танці. Оскільки вона завжди була для мене великим авторитетом, я прислухалася до її поради. І добре, що не відмовилася від танців, тому що незабаром мої останні, найосновніші і близькі тренери, Віталій та Вероніка Григорович, знайшли мені партнера – Вову Гончарова. Правда, чекати його довелося цілих півтора року, протягом яких я практично не танцювала, зате з Вовою ми потім виграли чемпіонат України, стали чемпіонами світу за програмою десяти танців і латиноамериканській програмі в Італії.

Бальні танці – спорт дуже жорсткий і не завжди доброзичливий. Деякі люди на паркеті, незважаючи на те що дуже красиво одягнені, нафарбовані, напомаджені і присипані блискітками, по відношенню до конкурентів можуть вести себе некоректно. Але напевно, в спорті, де на кону стоїть перемога, так повинно бути. Я знаю випадки, коли, для того щоб вивести з ладу конкурентку, крали туфлі. А вони в танцях спеціальні – з дуже м’якої шкіри, на підборах, босоніжки для латиноамериканської програми і човники для європейської, – і замінити їх іншим взуттям не можна. Сама я, на щастя, ні з чим подібним не зіштовхувалася.

Особливі вимоги і до танцювальних костюмів, які різняться в залежності від вікової категорії. Для дітей вони більш скромні, прості і закриті, танцюристам ж постарше дозволені відкриті фасони, прикраси – наприклад камені або вишивка, – але плавки все одно повинні бути закритими. До речі, гарна танцювальна сукня коштує від двох тисяч доларів.

Діти, через бальних танців часто виявляються без батьків у чужих країнах, отримують самостійність і трохи раніше дорослішають – дівчатка починають рано фарбуватися і опановувати кокетством на паркеті. Але в цьому немає нічого поганого. Ті, хто займається танцями, і ментально, і морально завжди старші своїх однолітків, це стосується не тільки бальних танців, але й будь-яких інших видів спорту. Загартовується характер.

Позбавили мене танці і подруг – як правило, всі вони мене зрадили, причому почалося це в ранньому віці. В основному непристойні вчинки людей, яких я вважала близькими, стосувалися роботи – не всі можуть спокійно пережити чужий успіх. «Чому їй все, а мені нічого? – думають вони. – Чим я гірший?!» І починають підсиджуватиме на якомусь проекті, намагаються зайняти твоє місце. Спочатку мені шкода втрачати людей, з якими мене пов’язувала дружба, але, коли розумію, що мене в черговий раз зрадили, переступаю і йду далі – цього теж навчилася завдяки спорту.

Читайте також: “Всі думають, що ми з Зеленським одружені”: Олена Кравець відверто про особисте і те, чому вже сім років на психотерапії

Я точно знаю: якщо хтось говорить погано за моєю спиною, значить він знаходиться позаду мене. Ті, кому вдалося досягти більш серйозних результатів, не звертають уваги на тих, хто йде за ними. Я вже звикла обходитися без дружби і ставлюся до цього спокійно, хоча зараз є кілька чоловік, яких можу назвати своїми в плані спілкування і їх якостей – в людях перш за все ціную доброту і щирість. На жаль, в силу свого кочового способу життя спілкуюся з ними не так часто, як мені б того хотілося, тому на сьогоднішній день найкращим моїм другом є Діма.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram