Після розлучення стає величезна кількість чоловіків. А я ось несподівано для всіх стала недільною мамою.
Останні два роки сімейного життя стали дуже поганими. Якщо першу дитину я планувала, то друга декретна відпустка сталася раптово. Коли я зрозуміла, що буде ще одна дитина, нашій малечі тільки виповнилося рік і три місяці.
Я була налаштована на погані речі, але чоловік заявив, що навіть мови про таке не може бути. Сказав, що однією дитиною ми б все одно не обмежилися, то навіщо тягнути, якщо можна відбути все одним декретом.
Навіть зручніше, потім не буде перерви у роботі. Але донька росла примхливою дитиною, яка фактично не злазила з рук, тому я боялася, що не впораюся з двома дітьми.
Тут чоловік підключив свою маму та мою сестру, і вони вмовили мене на народження другої дитини. Це стало початком кінця.
Ми стали з чоловіком частіше сваритися, тому що мені банально не вистачало допомоги, а він щиро дивувався, що складного в тому, щоб сидіти вдома з немовлям. Олії у вогонь підливала свекруха, кажучи: «Мій син гроші заробляє, ти вдома сидиш, голова ні про що не болить!
Дай йому хоч удома відпочити та розслабитися. Але сама не поспішала допомогти мені з дитиною, а якщо й приходила, то її допомога зазвичай полягала у тому, щоб ходити за мною та розповідати, що я роблю неправильно.
Кілька разів просила чоловіка захистити мене від частих візитів його матері, на що отримувала сварку із приказкою, яка я невдячна, і «мама ж намагається допомогти, цінувати мусить».
А потім появилася друга донька і все остаточно полетіло під укіс. З двома дітьми на руках, вічними причіпками свекрухи та зі сварками з боку чоловіка, претензій: «чому другий день на вечерю макарони з сосисками!» — я розуміла, що більше не хочу все це терпіти.
Мої батьків давно немає, а сестра живе на іншому кінці країни, тож фізично підтримати мене ніхто не міг. Але на честь сестри, саме вона вклала мені в голову ідею розлучення. У черговій телефонній розмові сказала: «я приїхати не зможу, але допомагатиму грошима.
Тобі буде простіше та спокійніше з дітьми без чоловіка та його рідні. Навіть не хвилюйся, я тебе не кину». Я собі взагалі не уявляла життя у розлученні з двома малюками на руках, але слова сестри щось зрушили в голові. Під час чергової сварки я заявила чоловікові, що хочу розлучитися.
Чоловік кинув мені в обличчя: «Хочеш розлучитися, тоді підеш у чому була, а на мою допомогу можеш навіть не розраховувати! І дітей я в тебе відсуджу!».
У мене в голові не вкладалося, що я можу при розлученні втратити дітей. Це лякало, але після тієї розмови з чоловіком стосунки стали ще гіршими. Я таки зважилася на розлучення.
Як і обіцяв чоловік, суд залишив дітей з ним, бо в мене ні свого житла, ні нормальних засобів для існування загалом жодних умов для дітей.
Із зали суду я виходила розбита і просто дивилася, як колишній чоловік та свекруха демонстративно говорять із дітьми.
Сестра допомогла мені стати на ноги. Я винайняла квартиру, вийшла на роботу, почала оживати і збирати життя по частинках.
Я проконсультувалася з юристом, встановила право бачитись з дітьми. Спочатку було незвично, що ніби приходиш у гості до своїх дітей, а зараз я вже не хочу цього міняти.
Я із задоволенням гуляю з дітьми, займаюся, розвиваю їх, завжди з нетерпінням чекаю на нашу зустріч і готуюся до неї. Діти за мною встигають скучити за тиждень і поводяться добре.
Я в курсі всього, що відбувається у їхньому житті. Але при цьому всі побутові проблеми та виховання лежить на чоловікові та його мамі, які, до речі, вже не раз намагалися переглянути умови проживання та збиралися «піти мені на поступки», щоб діти періодично залишалися у мене на кілька тижнів. Але я з усмішкою відмовилася. У мене немає умов для їхнього нормального життя.
Можливо, коли доньки стануть старшими, я залишатиму їх у себе. Але поки що мені зручно бути «недільною мамою». Дітей люблю, у вихованні беру участь, аліменти плачу.
Винною себе не відчуваю.
Автор: Оксана
