Загалом я не розумію, що зі мною. Адже так не повинно бути — чому люди знаходять щастя та ще й на все життя, а мене вистачає не більше ніж на півроку.
А тепер по порядку. До своїх майже 21 років я зустрілася з кількома хлопцями і зараз тривають найдовші стосунки у моєму житті — рік уже разом.
Але біда в тому, що вже після кількох місяців щастя настала та сама криза, неминуча криза, яка рано чи пізно, але все одно мене наздоганяє.
Почуття випаровуються, я почуваюся, немов загубленою, інстинктивно шукаю нову «мету» щастя. Дуже хороша людина.
Мені його шалено шкода, я не хочу його кидати, але й відповідати на його поцілунки та дарувати тепло обіймів у відповідь не можу. Мене просто пересмикує від цього. А ось з іншими.
Півроку тому я обманула його. І це шалене почуття, коли пульс зашкалює… Я їздила до Хорватії відпочити і випадково познайомилася на відпочинку з одним хлопцем.
Мені здавалося, я готова закохатися в першого зустрічного, так і вийшло. Молодший за мене, страшенно сором’язливий хлопець, спілкувалися з ним поганою англійською.
Останній день ми провели разом — нічого не було, хоч і провели разом цілий вечір та ніч.
Звичайно,їхала додому зі сльозами, тугою. Потім всі думки помінялися.
Дивилася на фотки того знайомого і думала як я могла взагалі в такого закохатися, взагалі не мій типаж.
Нещодавно доля звела у рідному місті випадково з хлопцем: дуже розумний, начитаний, грамотний, що велика рідкість серед хлопців. Чарівний.
Підкорив мене тим, що просто можна поговорити про все, обговорити безліч перечитаних книг, рецепти та інгредієнти на салати, кіно та багато інших спільних інтересів.
У той час як у нас із моїм хлопцем давно скінчилися теми для розмов – знову метелики пурхають у животі.
Сама потягла його гуляти удвох увечері, він усе зрозумів. Говорили про все на світі, дивилися на зірки, гуляли містом.
Шалено його шкода, шкода себе… Не хочу його кидати. Він бачить у мені вже дружину, матір своїх дітей. Шалено любить, і я бачу, як йому боляче від того, що ми віддалилися.
Якось при одній суперечці зі своїм хлопцем я і все йому розказала за нового знайомого. Тепер ультиматум мені ставить — вибирай, хто важливіший за тебе, мовляв, не можна на двох стільцях сидіти одночасно.
Та й каже, щоб я не поспішала з висновками, щоби не поміняла шило на мило.
Та й я сама розумію, що річ у мені. Може, я буду щаслива з Вітею, але теж недовго. І може він навіть виявиться не тим, хто мені потрібен — адже у нього характер складніший, ніж у Сергія.
А Сергій під мене повністю підлаштовується, ставиться як до принцеси, дуже зворушливо…
І десь у глибині душі я відчуваю неймовірне тепло до нього, як до рідної людини (два роки все-таки разом, стільки пережили), і коли думаю про розставання , всередині починає щось стискатися.
Що робити? Друзі радять пережити цю любовну нудьгу і забути про Вітю — мовляв, тимчасове, а такого, як Сергій, більше ніколи не зустрінеш, який готовий усім жертвувати заради коханої.
А я… Я не знаю, чому я закохуюся так раптово, і почуття швидко холонуть.
