fbpx

“От Дарині пощастило. Якого хлопця з курорту привезла. Роботящий, добрий, правда на мові не нашій говорить” – шепотілися на лавочці бабусі. Дарині заздрили, бо не кожен наш хлоп таким є майстром на всі руки, як той  східняк Захар. Та нехотів від бути добрим сім’янином. Стерпіли той сором, коли всі цікавилися, а де зять

Дарина вирішила скупатися та не врахувавши швидкість потоку річки. Неподалік човном пропливав хлопець. Помітивши, що у воді дивно поводиться дівчина, поспішив. Витягнув її.

Вони познайомилися, наступні дні, поки відпочивали у санаторії разом. І одного вечора  Захар освідчився Дарині, подарувавши їй простий перстень, який купив на базарчику неподалік. Хлопцеві було трішки соромно дарувати такий перстень але він обіцяв дівчині, що коли одружаться то буде гарне золоте колечко.

Хлопець вже не повернувся додому, а, зібравши речі, одразу поїхав у Тернопіль до Дарини. Весілля не гуляли, а тихо розписалися.

Правда, коли дівчина приїхала в село знайомити Захара з батьками, вони категорично заявили: “Будемо гуляти весілля?!” Яка ж була радість, коли і Захарові батьки приїхали гостювати.

Дивувалися сільському життю, великій хаті, великому господарству. Молодята тішилися своїм сімейним життям. Захар одразу ж взявся за ремонт в хаті, яка не бачила чоловічих рук.

“От Дарині пощастило. Якого хлопця з курорту привезла! Роботящий, добрячий, правда на мові не нашій говорить, – шепотілися на лавочці бабусі.

До кожної Захар вітався шанобливо, не раз його кликали сусіди щось допомогти – нікому не відмовляв. От і ставилися до нього з повагою. Дарині заздрили, бо не кожен наш хлоп таким є майстром на всі руки, як той  східняк Захар. Один за одним у сім’ї народилися двоє дітей. Щасливішої жінки за Дарину годі було шукати.

Але останнім часом Захар ходив сумний. Може, на роботі якісь проблеми, невдачі? думала Дарина.Одного вечора все відкрилося.

” Відпусти мене,” – раптом сказав він до дружини. Дарина думала що чоловік хоче піти десь з друзями посидіти.

Жінка кивнула головою, давши добро. Однак Захар зрозумівши, що дружина не зрозуміла сказав ствердно:

” Відпусти мене остаточно”.

Дарині аж дух перехопило, вона подивилася Захару в очі і  раптом її осяйнуло: ” Ти маєш іншу? Хто вона?” Та те, що сказав Захар та як пояснив свій вчинок та бажання піти Дарина аж ніяк не очікувала.

Чоловік був сам родом із східної України, то йому все одно важко було, адже незважаючи на те, що Захара багато людей добре сприймало, проте все рівно знаходились і ті, які його називали чужинцем.

Чоловік відчинив шафу і зібрав речі. Поїзд був через три години, білет він уже завчасно придбав. Так Дарина залишилася сама з двома малими дітьми. Ледве пережила Захара від’їзд. Добре, що батьки забрали її у село. Стерпіли той сором, коли всі цікавилися, а де зять.

Минули роки. Діти школу вже закінчили. Дарина працює у місцевому магазині. Заміж так і не вийшла. Залицяється до неї тут один, але не може впустити його у серце після зради Захара. А що сам Захар? Живе-поживає у своєму Дніпрі, давно одружився на місцевій дівчині. У них трьох діток, а от спільним дітям з Дариною  не допомагає, хоч обіцяв. Тому й не зрозуміють вони його і навіть не хочуть згадувати.

А Захару і байдуже, адже головне, що він вдома і ніхто “чужим”  його не називає.

Дайте мудру пораду?

Автор: Галина Червона. Передрук заборонено.

You cannot copy content of this page