«Отче, нам потрібно з вами порадитися, – переді мною стоїть немолода подружня пара, – чомусь всі біди і нещастя звалилися на нас одночасно: машину викрали, квартиру пограбували, у сина з невісткою до розлучення доходить. Може, хто на нас вроки навів?»
«А бабусю давно пoхoвали?» – Питаю в свою чергу. «Та до чого тут бабуся? Півроку тому і пoхoвали»
«А в церкву вона ходила?» – Продовжую допитуватися. «Ходила, і іконка у неї була. Останнім часом не могла ходити – так все якісь записочки через сусідку посилала».
Бабусі, бабусі. По неділях і святкових днях, накульгуючи і з паличками, в переповнених автобусах, в будь-яку погоду за десятки кілометрів йдуть в храм Божий, дістають свої записочки і синодики, а там – десятки імен за здравіє, десятки за упoкій. Про неї давно всі забули, а вона за всіх молиться, хліб небесний заробляє, та самій мало дістається – нахлібників багато.
За її молитвам Бог береже діток хороших і недолугих, сусідів і знайомих. Відмолюють гріхи благочестивих родичів які пішли без покаяння. А ми живемо, їмо чужий хліб і насміхаємось. Ось і пішла годувальниця, а її ніхто не замінив.
Біда, біда буде, коли всі бабусі пoмpyть.
