Оце дітки зараз ростуть: “Ти не маєш права нас змушувати щось робити. Нам в школі сказали, що є закон про захист прав дітей”

У друга дві доньки-близнючки. Виховує він їх один, дружина втекла до молодого коханця. На момент описуваних подій дівчаткам було років по 13. Зовнішність вже фотомодельна, менталітет той же.

Сидимо у нього вдома на кухні, п’ємо каву, розмірено розмовляємо. Стрімко відчиняються вхідні двері, і на порозі з’являються обидві спадкоємиці, бухтять про щось своє, на нас нуль уваги. Сам тато досить миролюбно, цікавиться.

– Дівки, нічого неможу зрозуміти, в кімнатах бардачина, ліжка не заправлені, посуд не вимитий. За прибирання, швидко, мухами, і щоб дзижчало!

На що обидві вертихвістки, синхронно схрестивши руки і нахиливши голови, видали.

– Ти не маєш права нас змушувати щось робити. Нам в школі сказали що є закон про захист прав дітей, там це написано.

Повисла пауза. Миролюбний настрій тата кудись зник. Він вимогливо постукав по краю столу.

– Так, поклали сюди ваші дорогі мобільники, жваво поклали, я сказав. Немає в цьому законі такого, щоб я по п’ятнашкі вам телефони купував. І інтернету у вас не буде. Та й не потрібен він вам, комп’ютери я теж відберу. Нічого точно в законі цьому про комп’ютери немає. Иш ти юристи, вивчили їх на свою голову. Про шмотки ваші забудьте, у валянках походіть. У фуфайки перелізите.

Читайте також: “Христина була щасливою і закоханою – Славко її обожнював, як і вона його. Він був її учнем”

Втім вже на інтернеті одна з дівчат насупившись, і злобно озираючись мила посуд, а з боку кімнат доносився діловий тупіт. В кінці монологу суворий тато посміхнувся.

– Ростуть діти.

І в півголосупоцікавився чи не знаю я продаються чи ще фуфайки.

Джерело.