Три жінки жили в одній квартирі. Найстаршій, Галині, нещодавно виповнилося 60 років. Її дочка, Поліна, в цьому році відсвяткувала сорокаріччя, а наймолодшій, Аліні, тільки виповнилося сімнадцять.
У будинку давно не було чоловіків, здається, Поліні не виповнилося й двох років, коли її мати вигнала п’яницю чоловіка з наказом більше не потрапляти на очі. У всякому разі, батька Поліна не бачила взагалі, навіть фотокарток не залишилося. А говорити про нього мати відмовилася раз і назавжди. Галина без скарг тягнула дочку, працюючи за двох, підробляючи, де тільки можна. А на всі вмовляння подруг, що варто спробувати влаштувати життя, відповідала завжди однаково: «Мені в будинку навіть духу чоловічого не потрібно! Досить, наїлася! »
Важко її було засуджувати, тому що за коротке сімейне життя, вона ледь не потрапила на лікування в «психлікарню». Це коли п’яний чоловік намагався викинути маленьку Полю в кватирку. Добре, що жили в комуналці, і сусіди встигли забрати дівчинку і викликати міліцію. Та й претендентів особливих на Галинине серце не було – відлякував різкий характер, безапеляційні і категоричні судження.
Поліна росла в строгості. Не те, щоб мама її надто контролювала або опікала, Але в будинку був закон: сказано і крапка! Без обговорень. А права або неправа мати, це вже залишалося за кадром. У всякому разі, сама Галина в своїй правоті не сумнівалася: «Життя доброго не навчить. Ще встигнеш сьорбнути бруду! »
Читайте також: Тяжко доводилося, рвaв жили на двох роботах, та тільки, всі накопичення з’їдала гіперінфляція
Закінчивши школу, Поліна вступила до інституту і на першому ж курсі закохалася так, що зовсім голову втратила – немов вирвалася на свободу. Мати була в жаху: кричала, лаялась, але з усім цим запізнилася – Поля вже чекала дитину. Антон прийшов просити згоди на шлюб, переляканий, але рішучий. До слова сказати, жили вони добре, дружно. Зять намагався підробляти, де міг, але все одно, тепер на Галининій шиї було вже троє їдців – студентам потрібно було довчитися. Жили важко, але нарікати на долю Галя не вміла, а маленька Алінка радувала всіх.
Біда прийшла несподівано, а, втім, хіба хто-небудь з нас чекає біду? Одного вечора Антон не повернувся додому. Поліна не спала всю ніч, а вранці прийшли з міліції: Антона збив п’яний на машині, вже майже біля будинку. Так вони залишилися втрьох. Поліна замкнулася на свою біду, і тільки маленька дочка могла її змусити хоч трохи посміхатися.
Йшли роки, Росла дівчинка, старіла бабуся. Поліна давно вже працювала, причому в престижній фірмі і багато заробляла. У неї з’явився чоловік, до Алінки він ставився по-доброму, і Поліна вже почала думати про новий шлюб. Але тут Галина встала стіною. Що вона говорила, як застерігала, які аргументи зіграли свою роль – важко судити, але нова сім’я не відбулася.
Полінин обранець спробував наполягти, умовити, але та не ризикнула піти проти матері і знову випробувати долю. За два неповних роки свого сімейного життя, коли в будинку мати була більшою господинею, ніж вони з Антоном, Поліна так і не зрозуміла, що це таке – сім’я, шлюб. Рішучістю вона ніколи не відрізнялася, а втрата Антона зовсім підкосила її. Та й як не послухатися матері, коли вона все життя віддала їм з Алінкою ?!
Галина часто повторювала: «Хіба погано нам втрьох? Ну, навіщо тут в будинку мужики? Ми самі все вміємо, ми самі всього домоглися! Крім горя, чоловіки в цей будинок не принесли нічого! »Поліна і погоджувалася, і немає, але мовчала, за звичкою, не вміючи заперечити матері.
Алінка росла розпещеною, зніженою. Всю невитрачену любов мама з бабусею звернули на неї. Здібна дівчинка, а в школі вчилася абияк – нецікаво їй було. Зате рано навчилася крутитися перед дзеркалом і змінювати вбрання. Бабуся жартувала іноді, що росте «горе для мужиків». І на побачення Алінка бігати початку рано – дискотеки, тусовки, обнови і вітер в голові. Вся бабусина строгість закінчувалася там, де починалася внучка.
Аліна поверталася все пізніше, косметики ставало все більше, потім з’явився запах спиртного, сигарет. Мама з бабусею забили тривогу, спробували щось заборонити, на що почули: «Досить, ви на себе подивіться! Я не хочу все життя прожити, як ви, нікому не потрібні! Я сама знаю, що мені робити! »- і не прийшла ночувати. Важку ніч провели мати з дочкою біля вікна, чекаючи Аліну.
Галина згадувала своє життя: жах від можливої загибелі дитини, дикі п’яні сцени чоловіка, злидні, тому що він пропивав все, що потрапляло під руку. Чи була любов? Цього вона згадати не могла. Знала тільки те, що все життя їй сподіватися потрібно було лише на себе – більше нема на кого. Ну, не вірила вона ні в любов, ні в те, що хтось зможе стати їй опорою і захистом. Тому і залишилася одна.
Поліна згадувала Антона, коротке щастя, яке промайнуло, немов його й не було. Вони толком і сім’єю не стали, тому що в будинку все робила і вирішувала мама, сильна і впевнена. Вона заробляла гроші, даючи можливість доньці із зятем продовжити навчання, сиділа з Алінкою, і, здавалося, продовжувала виховувати всіх трьох. Але ж мама мала рацію, що змусила довчитися, що не дала розклеєтись. А тепер вона постаріла, і як можна було влаштовувати своє особисте життя, знаючи, що вона залишиться одна? Адже вона в такому боргу перед матір’ю.
А під ранок повернулася Аліна, з розмазаною косметикою, запахом вина, втомлена з колами під очима: «Ну, і що вам не спиться? Звикайте, я доросла людина і хочу жити, як хочу! Ось ви розумні, шляхетні, чесні, порядні! А як ви живете? У нас в будинку навіть свят не буває – сидимо втрьох. Я щасливою хочу бути, я хочу, щоб у мене сім’я була, любов! Хочу, щоб чоловік у мене був! Справжній! Що ви мені дали в житті? Чому ви мене вчили? Що головне – вчитися, потім працювати, а там, як складеться? А я не хочу чекати, як складеться! Я сама хочу скласти! І якщо я буду вдома сидіти, то залишуся як ви, старою самотньою тіткою! Ви невдахи, а я хочу бути щасливою! »
Дівчина грюкнула дверима своєї кімнати, залишивши двох жінок сидіти за столом в тому ж мовчанні, в якому вони провели ніч. Що вони могли розповісти коханій людині, своїй дівчинці про особисте щастя? Вони і самі про це нічого не знали.
