Васін батько – актор невдаха, пішов з сім’ї коли хлопчикові не було і трьох. Поїхав до Болгарії, з тих пір і не з’являвся. Про матір я так і не наважився запитати. Одним словом, з самого раннього дитинства всією Васіною сім’єю був його дідусь.
Дід рвaв жили на двох роботах, та тільки, всі накопичення з’їдала гіперінфляція початку дев’яностих. Тяжко доводилося, особливо коли інші діти в дитсадку козиряли новими кросівками і снікерси за щокою, а Вася по бідності ходив в заштопаних дідом колготках.
Наближався новий, тисяча дев’ятсот затертий рік, хлопчисько мріяв, що під ялинкою виявиться велика пожежна машина з драбиною, або на худий кінець ігрова приставка, але вранці першого січня під ялинкою скромно чекала тільки старий вовняна шкарпетка. Найприкріше, що це була дідусева шкарпетка.
Хлопчик запустив всередину руку і вийняв звідти одну єдину цукерку – це була звичайна шоколадна цукерка «Білочка»
Читайте також: Він відводив очі, мовчав і тільки вдома спокійно сказав: Я покохав іншу дівчину
У Васі, самі собою, заблищали в очах і потекли по щоках розбиті надії.
Дідусь із зітханням погладив онука по голові і сказав:
– Заспокойся, Васько, чого ревеш? Перестань. Навпаки, ти радіти повинен, дурник, адже тобі дуже-дуже пощастило. Так – це моя шкарпетка, ну і що ж такого? Просто Дід Мороз, коли вночі до нас заходив, не знайшов іншої, не це головне.
Розумієш – це не просто шкарпетка і не просто цукерка, тепер – це чарівна шкарпетка з чарівною цукеркою.
– Чарівною?
– Ну звичайно ж.
– Дідусь, а що ця цукерка може?
– А ось що: якщо ти з’їси її і покладеш носок ось сюди на полицю, то вранці, коли прокинешся, станеться диво – в шкарпетці знову з’явиться точно така ж цукерочка. І так кожен – кожен день, хоч сто мільйонів років! Уявляєш?
Вася витер сльози, недовірливо покрутив цукерку в руках:
– А можна спробувати?
– Ну, звичайно ж, вона твоя.
– О, а смачна яка. Смачніша ніж звичайна.
– Ще б пак.
Йшов час, чарівний носок ні разу не підвів свого власника і щоранку справно видавав нове маленьке диво – шоколадну цукерку «Білочка».
Діти в садку ледь не луснули від заздрощів, навіть не вірили на початку, але вихователька підтвердила: – «Так, хлопці, чудеса, рідко, але все ж трапляються, нашому Васі дуже пощастило з чарівною шкарпеткою»
Зате дідусеві доводилося зовсім несолодко, вже дуже непросто бути щоденним рабом чудесної шкарпетки. Не завжди вдавалося дістати саме «Білочку» (просто не було зайвих грошей), тоді купувалися цукерки простіше і оберталися в спеціально припасені фантики від «Білочки». Але дід стійко тримався до останнього.
І тільки коли хлопчик вже став першокласником, він одного разу все-таки зумів не заснути майже до самого ранку і простежити – яким же дивним чином в шкарпетці з’являється нова цукерка.
З тих пір пройшло багато-багато років, хлопчик виріс, одружився, у нього з’явився свій маленький хлопчик. Дідусь ще живий і майже здоровий, вони живуть всі разом великою дружною сім’єю.
Рік тому родина зібралася за Новорічним столом, настав час дарувати один одному подарунки.
Васіна дружина подарувала дідові дорогу електробритву, про яку той давно мріяв, а правнук підніс свою картину в рамці. Прийшла Васіна черга і він без зайвих передмов вручив дідові стару , пошарпану вовняну шкарпетку.
Дід заглянув всередину, дістав з неї звичайне зелене яблуко, і на превеликий подив усіх присутніх, несподівано заплакав, а потім раптом як маленький хлопчик схопився з-за столу і радісно застрибав:
– Ура !!! Чарівна шкарпетка! А яблука мої улюблені – зелені! Спасибі, Васько! Але дивись, щоб завжди були такі ж, чуєш?
– Дід, а навіщо ти мені це говориш?Шкарпеточка чарівна, вона напевне і сама в курсі справи.
Було нелегко – справи, робота, клопоти, але ось уже цілий рік в дідовій чарівній шкарпетці щоранку, з’являється нове зелене яблучко. Сміх-сміхом, але бувало, що навіть серед ночі в магазин доводилося ганяти.
Іноді Вася їде у відрядження, дружина запитує: – «Ти надовго?» І Вася відповідає: – «Та ні, не особливо, через два-три яблука повернуся»
