Особлива – Сторінка 16 – Тільки для жінок

Ганна скривилася. “500? За два роки? Ти жартуєш? Я марно просиділа з онуками! Варила, прала, водила в школу, а ти – нічого! Ніякої подяки!” “Мамо, я надсилала! 2000 євро за весь час,” – заперечила Тетяна. “Копійки! Сусідка Олена з Польщі привезла 10 тисяч! Купила машину. А ти? Гуляла з італійцями?” – кричала Ганна

Тетяна стояла на порозі своєї старої хати в маленькому селі на Полтавщині, дивлячись на

Ліля зібрала речі та сказала чоловікові що перебирається жити до батьків. Богдан не розумів вчинку дружини, адже він нічого такого не зробив щоб дружина пішла від нього. Але все ж вдіяти нічого не міг. А через три тижні Ліля повернулася та сказала: ” А правда я гарно придумала, ти і їсти навчився варити і сорочки сам собі прасувати, все пішло на користь любий, хіба не так?

Богдан сидів за кухонним столом, попиваючи каву з великої чашки, яку йому подарувала Ліля

«Ох і ніяка вона не господарка, ця Леся… — думала жінка. — Сидить там, пилюку по всій квартирі розносить… Треба буде Світлані подзвонити, розповісти про чудо-невістку»

— Ніно Михайлівно? — здивувалася Леся, відчиняючи двері. На порозі стояла свекруха з великою

— Квартиру віддай сестрі — їй сім’ю будувати, а ти й на орендованій поживеш, — сказала мама, простягаючи мені сумки з речами.

Я добре пам’ятаю, як мама укладала Настю спати, погладжуючи по голові й тихо наспівуючи

— З цього місяця іпотеку сплачуйте самі, раз ви такі самостійні, — з холодною усмішкою сказала свекруха.

Життя Христини й Філіпа в однокімнатній квартирі нагадувало ретельно відрепетирований танець, де кожен рух

Олена глибоко зітхнула. “Вікторія, і скільки ти ще будеш до мене ходити і спорожнювати мій холодильник? Адже ти маєш розуміти, що пенсія в мене не безмежна. Я не хочу думати щодня після твого візиту, чи буде в мене що їсти на вечерю чи ні?”

У маленькому містечку на околиці Києва жила пані Олена, жінка років шістдесяти п’яти, яка

— От і все, мамо. Забирайте свою квартиру разом із Вашими порадами! Ми краще поживемо на орендованій квартирі, ніж із Вашим контролем над кожною дрібницею.

— Ні, Аліно, тільки білий. Бежевий — це компроміс, а ми не йдемо на

Христина відчула, як серце впало в п’яти. “Приїдете? Усі троє? На вихідні?” Дівчина вже наперед знала, що треба брати на завтра відгул, витратити половину своєї зарплати на продукти та вичистити квартиру до блиску. А її це вже дуже дістало

Христина сиділа за своїм робочим столом у маленькому офісі на Подолі, переглядаючи електронні таблиці

— Та це ж моє все! — обурився тесть, побачивши у руках зятя свою зниклу річ.

Історія почалася приблизно через місяць після того, як Петро Миколайович допомагав зятеві збирати нові

Ну все, сумнівів не залишилось — коханка. Я викликала поліцію. Сказала, що у квартиру проникли сторонні. І не збрехала — у неї досі в руках був мій рушник.

Повернулася я якось з роботи — втомлена, голодна, мрію про чашку чаю й спокій.