— Що ти там шукаєш у своєму скляному брязкальці, синку? Сигнал? Сигнал треба шукати в серці, а не в “вай-фаї”. Ви приїхали сюди за будинком, за землею, за моїми грошима… Що ж, вони ваші. Але ціна — один місяць. Тут, зі мною, без жодного пікселя на горизонті. Якщо хоч один екран засвітиться вночі — спадщина піде на притулок для безпритульних котів. Починаємо відлік, мої дорогі “онлайн-герої”.
— Що ти там шукаєш у своєму скляному брязкальці, синку? Сигнал? Сигнал треба шукати
— Я прийшов до тата, — сказав хлопчик, який стояв на порозі. А тато про його появу на світ взагалі нічого не знав.
— Я прийшов до тата, — сказав хлопчик, який стояв на порозі. А тато
— Пилинки здувати — це переносно, — скрикнула Аліна й встала. Стілець з гуркотом відлетів назад. — А це — рабство. Ви що, змовилися? Вирішили зі мене прислугу зробити? Я молода, я жити хочу, а не горшки виносити й підлоги мити щодня.
— Пилинки здувати — це переносно, — скрикнула Аліна й встала. Стілець з гуркотом
«Віддам у дитбудинок», — шипіла наречена батька, коли забирала з дитячого садчока майбутню падчерку.
«Віддам у дитбудинок», — шипіла наречена батька, коли забирала з дитячого садчока майбутню падчерку.
— Ой, Оксано, ти знову в цьому сірому светрі? Тобі не здається, що він підкреслює твою… ну, скажімо так, “педагогічну втому”? Мій брат заслуговує бачити вдома жінку, а не вчительку початкових класів у відставці. Може, віддаси його на ганчірки? Хоча ні, ганчірки мають виглядати краще.
— Ой, Оксано, ти знову в цьому сірому светрі? Тобі не здається, що він
— Ти думаєш, Марку, що цей простір, ці панорамні вікна і запах італійського полотна — це твоя заслуга? Це моє терпіння, вилите в бетон і скло. Ти хотів бути творцем? Будь ним! Але пам’ятай: той, хто платить за фарби, вибирає, що буде на картині. А мені не потрібні твої абстракції. Мені потрібне вічне життя у твоїх мазках.
— Ти думаєш, Марку, що цей простір, ці панорамні вікна і запах італійського полотна
– Добрий день, Галино Петрівно. Проходьте. – Добрий, Ірочко. А ти куди? – мама помітила валізу. Ірина глянула на Віталія. – Я… в санаторій. На тиждень. Віталій подарував путівку. Мама знавісніла. – Путівку? За які гроші?
Віталій сидів за кухонним столом, дивлячись у вікно на осінній дощ, що барабанив по
— Ти думаєш, Оксано, що твоя лазанья — це вершина смаку? Це папір, змочений молоком! В нашому роду жінки готували так, що сусіди через три вулиці аромат чули. А твій “здоровий спосіб життя” — це просто лінь засипати зайву ложку солі!
— Ти думаєш, Оксано, що твоя лазанья — це вершина смаку? Це папір, змочений
— Ти подивися на ці райони, Марку! Я збудував тисячі коробок, у яких люди живуть, як у бетонних сотах. Я закатав в асфальт цілі екосистеми, а тепер ти хочеш, щоб я просто пішов на пенсію і дивився телевізор? Ні, я винен цьому світу бодай декілька міліметрів справжнього життя.
— Ти подивися на ці райони, Марку! Я збудував тисячі коробок, у яких люди
– Мамо, ти що з глузду з’їхала, холодильник до себе забрала і продукти ховатимеш від нас? – Не від тебе доню, а від твого ледачого чоловіка, в з тобою звісно ділитимуть, ну якщо ти Сергієві не будеш віддавати
– Мамо, ти що, з глузду з’їхала? – Оля стояла посеред кухні, розставивши ноги,

You cannot copy content of this page