Особлива – Сторінка 3 – Тільки для жінок

Оксана зняла з банківського рахунку п’ятсот тисяч гривень, передала сестрі, а та написала розписку про борг і строки його повернення. Минуло п’ять років, і за цей час Оксана отримала назад у кращому разі тридцять тисяч гривень. І ті — від мами, яка намагалася хоч трохи виправити доньчину безвідповідальність.

— Ну й що? У кого зараз грошей багато? Немає у мене таких грошей,

— Ну, добре, що їм не треба буде винаймати квартиру. Ми ж своїй дитині теж хочемо допомогти. На весілля подаруємо машину. Нову. Щоб усе було. Ніхто їх за язик не тягнув. Сваха ще й підтакнула: — Звичайно, ми хочемо, щоб син хоч щось теж мав.

Дочці було двадцять шість років, коли вона вийшла заміж. Ми з чоловіком видихнули: тепер

— Доню, ти б не могла позичити п’ять тисяч гривень — онукові на подарунок? Пенсія ж маленька, а хочеться щось пристойне подарувати, — звернулася якось Галина Петрівна

Оксана вийшла заміж у травні — коли повітря було напоєне ароматом яблуневого цвіту, а

— Ти не помічаєш, як твої «сімейні цінності» працюють лише в один бік. Я роками мовчала, але сьогодні — я обираю інакше. Сьогодні я з сестрою. Не з лопатою, не з банками, не під сварки твоєї матері, а з людиною, яку люблю і яку теж вважаю своєю родиною.

Людмила прокинулася раніше, ніж зазвичай. Субота. Нарешті субота. Той рідкісний день, коли можна не

Сергія здивувало не тільки чому два тістечка в тарілці чи а й те чому тільки одна кава і ще якась валіза стоїть просто перед його шафою. Все було просто, Тетяна про все догадалася і більше не хотіла бачити зрадника. Він сів на підлогу. Подумав: «Як вона здогадалася? По крихтах?».

Сергій повернувся додому о дев’ятій вечора, трохи раніше, ніж зазвичай. Він працював менеджером у

– Довгий час я думала, що старість — це синонім самотності: тихий дім, телефон, що не дзвонить, порожні неділі. Я вірила, що це — найсумніше. Але ні. Тепер я знаю: гірше за порожнечу — це дім, повний людей, серед яких ти стаєш невидимою

Мені знадобилося сімдесят років, щоб по-справжньому зрозуміти: найбільший біль — це не порожній дім.

— Андрій нам усе розповів про гроші, — продовжила свекруха. — Не про те, що ти не хочеш знімати їх, я розумію — спадщина, пам’ять про тітку і все таке. Але ж сім’ї зараз гроші потрібні. Андрійко міг би, нарешті, відкрити свою справу. Скільки можна йому бути без роботи?

— Віддай документи, — Валерія простягнула руку до Андрія, не відводячи погляду. Чоловік сидів

Завтра я повернуся додому. І мушу прийняти рішення — скасувати весілля чи дати нашим стосункам ще один шанс. Пробачити мамі чи віддалитися від неї назавжди. Я не знаю, що чекає попереду, але одне розумію точно: я повинна бути чесною перед собою й слухати своє серце

Планування весілля мало б стати одним із найщасливіших періодів мого життя. Але чим ближчим

«У тебе балкон великий. Шкода, що порожній». «А що там робити?» «Квітник! – Катя повернулася. – Спільний квітник. Символ. Ти і я. Як сестри. Посадимо разом. Історія про те, як іноді – саме молодша сестра стає старшою

Олена стояла на балконі своєї маленької однокімнатної квартири на сьомому поверсі, тримаючи в руках

Свекруха сіла, поправила хустку. «Що сталося, Христино? Ти якась серйозна». «Я знайшла порожні шафки. Двічі. Усе солодке зникло. Ви брали». Марія Петрівна зітхнула. «Брала. І що?

Марія Петрівна стояла перед дзеркалом у передпокої своєї маленької двокімнатної квартири на околиці міста,