Особлива – Сторінка 3 – Тільки для жінок

Жінка залишила чоловіка з обмеженими можливостями і пішла до іншого. Через три роки, вона повернулася, але не впізнала город і свого Павла. Все змінилося, і для Лариси вже не було місця у цьому домі

Лариса завмерла, не наважуючись увійти, вдивляючись у знайомий до болі будинок. З того часу,

Піднявши очі до неба, Марина раптом чітко побачила обличчя власного чоловіка. Олексій стояв на абсолютно чужому балконі п’ятого поверху. Він тримав у руці келих і був одягнений у жіночний халат.

Піднявши очі до неба, Марина раптом чітко побачила обличчя власного чоловіка. Олексій стояв на

Іноді я ночував у Галі. Інна здогадувалася про мої позашлюбні походеньки. Добрі люди все донесли й у фарбах розписали: хто така, де живе, коли почалося моє гріхопадіння

— Ти йдеш від мене до цієї селючки? — моя дружина не розуміла. —

— Дівчатка, признавайтеся, хто з вас Ліля? — дівчина уважно та з хитринкою дивилася на нас з подружкою

— Дівчатка, признавайтеся, хто з вас Ліля? — дівчина уважно та з хитринкою дивилася

– Друзями?оце вже ні. Не буде тобі щастя з Оксаною, я цього не допущу. Тож готуйтеся – вигукнула перед сільською радою Христина

Слова Христини ще довго відлунювали над порожньою площею перед сільською радою, наче передзвін розбитого

— Любове Іванівно, ви знову додали туди смальцю? Ми ж домовлялися: Андрію не можна смаженого, у нього детокс-тиждень! Це не суп, це холестеринова суміш!» — невістка Юля з жахом дивилася на золотисті крапельки жиру в каструлі. — «Юлечко, детокс — це для тих, хто в офісі папірці перекладає, а мій син будівельним холдингом керує, йому сили потрібні, а не твій шпинатний смузі на воді! — спокійно відповідала свекруха, ховаючи за спиною баночку з підсоленою засмажкою.

— Любове Іванівно, ви знову додали туди смальцю? Ми ж домовлялися: Андрію не можна

— «Говорить радіо “Ніч”. Зараз двадцять перша година, за вікном дощ, і, мабуть, вам здається, що світ став надто великим і холодним. Але не бійтеся. Сьогодні я розповім вам про маленького ліхтарика, який не боявся темряви… Спіть спокійно, малята. Ви не одні.

Квартира Григорія Опанасовича була затиснута між двома шумними сусідами: зверху постійно хтось грав у

— Ти пам’ятаєш, Степане, що ми варимо тут балки, а не філігранні трояндочки? Завод — це місце для міцності, а не для мистецтва! Твої скульптури з металобрухту — це дитячі забавки, які відволікають тебе від плану. Або ти повертаєшся до нормальної роботи, або твоє місце займе хтось, хто цінує графік більше за своїх залізних метеликів.

— Ти пам’ятаєш, Степане, що ми варимо тут балки, а не філігранні трояндочки? Завод

— Ти запізнився на двадцять два дні народження, тату. На три весілля, на п’ять похоронів і на ціле життя, яке ми прожили без тебе. Тепер ти стоїш тут і просиш води? Ми дамо тобі воду, але спочатку ти вислухаєш наше обвинувачення. Сьогодні в цьому домі не буде вечері. Сьогодні тут буде родинний суд.

— Ти запізнився на двадцять два дні народження, тату. На три весілля, на п’ять

— Артеме, я тут не як твоя колишня дівчина, яка чекала на тебе під дощем двадцять років тому. Я — голова батьківського комітету. І якщо твій син знову зірве урок математики, я буду першою, хто проголосує за його виключення. Твій хаос більше не має наді мною влади.

— Артеме, я тут не як твоя колишня дівчина, яка чекала на тебе під