Особлива – Сторінка 305 – Тільки для жінок

— Та кому ти потрібна-то будеш, окрім нього? — зірвалася на вереск свекруха. — Горда яка знайшлася

Якби Марина знала, що цей щедрий жест стане початком кінця її колишнього життя, вона

Іра важко зітхнула. Новий рік доведеться зустрічати в гуртожитку. Останній екзамен призначили на 30 грудня. Вона просто не встигне доїхати додому. І, як на лихо, здавати доведеться у самого неприємного викладача курсу. Одногрупники жартома називають його Дундук.

Іра важко зітхнула. Новий рік доведеться зустрічати в гуртожитку. Останній екзамен призначили на 30

— Привіт, мамо. Я на дачі, у мене все добре. Ма, ти вчора в мене на дачі була? — Ні. Ми ж не домовлялися. Що трапилося? Я по твоєму голосу чую. Обікрали? У тебе там же брати нічого.

— Господи, мені тридцять вісім років, живу сама самісінька, — змовкнувши на мить, Надія

Марина Павлівна подивилася здивовано на цю ” ляльку”, яка нахабно зайшла у її передпокій без дзвінка, без попередження, з таким різким запахом парфумів, що жінці захотілося одразу відчинити вікно і провітрити негайно

Марина Павлівна стояла біля кухонних дверей із чашкою чаю в руках і завмерла. Двері

– Продамо цей мотлох. Навіть спалити простіше, Лєнко. Кому потрібна ця труна з музикою? Ти на фундамент подивись. Він же поїхав, як у сусідки дах

– Продамо цей мотлох. Навіть спалити простіше, Лєнко. Кому потрібна ця труна з музикою?

– Та ти хто взагалі такий, уявив тут із себе. Квартира халявно дісталася і все король? – Я твій старший брат та власник цієї квартири, і хочу щоб ви негайно звідси з’їхали

Богдан стояв на балконі старої трикімнатної квартири. За вікном вечір січня був мокрим і

— На такого нареченого ніяких грошей не вистачить. — несподівано сказала дівчинка за спиною щасливої Аліни. — Він же з іншою їх витрачає.

— Тітонько, купіть квіти. Ви таких гарних точно ніде не знайдете. До жінки, яка

Марта подзвонила матері. «Мамо, що відбувається? Історія про те, як Марту підставила рідна матір, що вона залишилась без даху над головою з трьома дітьми

Марта сиділа на кухні своєї старої квартири в Харкові, дивлячись на трьох своїх дітей,

«Досить, — сказала вона сама собі вголос. — Досить цих вічних „а може він?“, „а може той?“, „а раптом я помиляюсь?“. Цього року я все вирішу раз і назавжди».

Мар’яна сиділа на кухні своєї маленької київської квартири, пила каву з корицею і дивилася

— Ну заскочила. Ну зустріла Люду біля під’їзду. І що мені, на мороз її гнати? Це ж квартира, Аню, не режимний об’єкт. Не будь такою невічливою, наріж закуску й іди відпочивай, ніхто тебе не тримає.

— Ну заскочила. Ну зустріла Люду біля під’їзду. І що мені, на мороз її