Особлива – Сторінка 338 – Тільки для жінок

— Ігорю, це була остання крапля! Все, ми розлучаємося! Можеш навіть не благати й нічого не обіцяти, як ти зазвичай робиш, — не допоможе! — поставила я крапку на нашому шлюбі.

— Ігорю, це була остання крапля! Все, ми розлучаємося! Можеш навіть не благати й

— Ти ж казав, що ноги твої тут більше не буде, — сказала вона, відступаючи. — А тут ти. І навіть пальто те саме. — Пальто — це випадковість, — відповів він. — А ноги… ну, ноги пам’ятають дорогу

Осінній вечір у маленькому містечку. Ліхтарі вже горіли, але ще не встигли розігнати сутінки.

— Саме тому, що ти була у мене в лікарні лише раз. А Костя — жодного. І онуки — теж. Коли мене виписали після процедур, я таксі викликала, щоб дістатися додому. І зустрів мене порожній холодильник і пил на меблях. Ви знаєте, скільки коштують мої ліки? Хтось із вас поцікавився цим, чи запропонував допомогу? А тепер ви говорите, що турбуєтеся про моє здоров’я?

— Саме тому, що ти була у мене в лікарні лише раз. А Костя

— Ти мені чужа людина, а душу мені схвилював. Ось мені шістдесят п’ять скоро, наче все є — а радості немає. Що скажеш? — вичікувально подивився Андрій Кириллович.

— Ти мені чужа людина, а душу мені схвилював. Ось мені шістдесят п’ять скоро,

— Ти, Лєно, затишна, як старі капці. А мені зараз потрібні кросівки для марафону. Лариса — це інший темп, розумієш, інша орбіта. Вона не просто жінка, вона партнер. З нею я нарешті реалізую свій потенціал, а то з тобою ми закисли в цьому болоті. Без образ. Гаразд.

— Ти, Лєно, затишна, як старі капці. А мені зараз потрібні кросівки для марафону.

— Ти стала важкою, Олю. Нестерпно душною, як закрита кімната, де десять років не відчиняли кватирку. Я поруч із тобою задихаюся

— Ти стала важкою, Олю. Нестерпно душною, як закрита кімната, де десять років не

— Мамо, ну ти ж не працюєш. Тобі яка різниця, вівторок сьогодні чи субота. Бери Пашу, ми побігли, у нас бронь горить. Двері захлопнулася раніше, ніж Анна Сергіївна встигла набрати повітря для обурення.

— Мамо, ну ти ж не працюєш. Тобі яка різниця, вівторок сьогодні чи субота.

— Ти серйозно думаєш, що я після цілого робочого дня побіжу тобі за таблетками? Не починай, а у мене вихідний, в кінці кінців.

— Ти серйозно думаєш, що я після цілого робочого дня побіжу тобі за таблетками?

«А я в своєму казанку плов готувала для гостей. І борщ. І варення варила. Але ви ж вирішили, що то непотріб». Марія Петрівна сіла на стілець, тримаючи в руках мокру шубу. «Ти… ти зла дівка. Я сину все розкажу»

Марія Петрівна завжди вважала себе господинею не тільки своєї квартири, але й усієї родини.

Єлизавета Семенівна любила свою молодшу невістку. Дуже їй подобався її доглянутий вигляд, манікюр і сучасний спосіб життя. На Наталію, свою старшу невістку, свекруха вішала всі справи, докоряючи їй за недоглянутість. Тільки варто було Наталії поїхати у відрядження, як у Єлизавети Семенівни відкрилися очі на обидві свої невістки.

— Наталю, ну ти подивись на свої руки. Це ж не шкіра, це… Ой,